21

"Щось мучить його і ятрить мою душу. Це "щось" - громадська думка, події, які відбуваються в країні чи контраст поміж мріями та дійсністю? Скоріше за все, всі ці обставини вкупі пригнічують його. Вчора він мав розмову з батьком, після чого вибіг із дому, як божевільний, і повернувся лише о другій ночі. Сьогодні - замкнувся у своїй кімнаті й  нікого не пускає. Князь викликав мене до себе. Він був надзвичайно коректний, і все ж я бачила, що для нього і всієї сім'ї я - ніщо, жалюгідна пилинка в оці, якої легко позбутися.

Мені запропонували значну суму, щоб я покинула цей дім. Я їду негайно, а гроші залишаться на столі в моїй кімнаті.

Шкода, що я з ним не попрощалася..."

"Для чого ти приїхав?" - спитала я , а він сказав, що не може без мене.

Тепер ми винаймаємо маленьку квартирку у передмісті. Вона складається лише з двох кімнат і кухні. Проте ніщо, навіть злигодні, мене не хвилює. Я боюся за нього. Тепер він мучиться докорами сумління, тому що залишив хворого батька і сестру у такі скрутні часи. Він дуже лагідний зі мною, і все ж усе не так, як було колись.

Боюся, що найкращі дні вже позаду..."

"У нас не було грошей, і В. продав останню свою картину "My soul is dark". Він дуже дорожив цим полотном...

Пригадую той ясний травневий день. Я зривала у саду троянди для букета і вколола собі пальця. Необережним рухом я забруднила пелюстки чудової білої троянди своєю кров'ю, що капнула на квітку.

В сказав:

 - Дай її мені.

 - Для чого вона тобі?

 - Я буду зберігати її усе своє життя.

 - Не знала, що ти такий романтик, - мовила я. - І все-таки, що ти з нею зробиш?

 - Побачиш,  - таємниче відповіві він. І через деякий  час показав мені цей портрет. Це був єдиний автопортрет, який він написав. На картині він тримав у руці білу троянду, на пелюстках якої було явно видно червоні плями крові.

Квітку він засушив, сховавши в якусь книгу. Де вона зараз, та бідна смертниця, яка так хотіла жити і цвісти під весняним сонцем?

А картину купили за мізерну суму. Її ледве вистачило на теплий одяг та дрова на зиму.

Коли рушиться увесь світ, кому потрібні картини?"

****************

Далі було вирвано ще кілька сторінок, а останні аркуші залишалися чистими. І лише наприкінці, на обкладинці зошита я прочитала слова:

"Так ми намагаємося плисти вперед, змагаєиося з течією, а вона все відносить і відносить наші човники назад у минуле".

Дивний щоденник був закінчений.