- Круто! - сказала я, коли пісня закінчилася, і ми підійшли до канапи, що стояла у кутку зали, та присіли на неї. - Це ви самі тільки що переклали?
- Ні, не тільки що, а коли ще вчився в університеті, - він знайшов дві чисті склянки та налив нам лимонаду. - Було в мене таке хобі.
- То ви пишете вірші? - не вгавала я.
Ежен тільки збирався відповісти, як до нього підійшов офіціант і щось прошепотів на вухо. Я побачила, що його обличчя вмить із спокійного та розслабленого стало похмурим.
- Вибачте, але мене просять до телефону, - сказав він мені та вийшов із зали.
Я зручніше вмостилася на диванчику і повільно смакувала кисло-солодкий напій. Мої думки все крутилися навколо Ежена. "Якийсь він дивний, - думала я. - Сам, неначе герой тієї пісні, що постійно носить маску..."
Раптом у залі спалахнуло світло, музика стихла. На естраді з'явився Анатолій, вже трохи напідпитку. Його краватка з'їхала набік, на завжди блідому обличчі з'явився ледь помітний рум'янець. Ольги ніде не було видно.
- Панове, - змовницьким тоном промовив наречений. - Запрошую усіх зараз до басейну. Ви ніколи не пробували купатися у шампанському?
Жінки захоплено загомоніли, чоловіки підсміювалися, переглядаючись між собою. І всі заворушилися, таки й справді прямуючи до басейну. Я теж зробила вигляд, що спускаюся вниз , у підвальний поверх, де знаходилися сауна та критий басейн, але по дорозі тихенько звернула в бібліотеку. Мені хотілося ще посидіти наодинці з самою собою і поміркувати, а в бібліотеці Замку я завжди почувалася найзатишніше.
Проте, увійшовши до кімнати, я знову зіткнулася з Еженом. Він сидів у кріслі біля вікна, на підлозі біля його ніг лежала телефонна трубка, на круглому столику стояли кілька пляшок, до половини наповнений келих і ваза зі свіжими фруктами. Він, здавалося, зовсім не здивувався, побачивши мене.
- Там усі збираються купатися в басейні з шампанським, - не знайшла більше що сказати я.
- О ні, я пас, - він похитав головою. - А ви що, за тим прийшли, щоб повідомити цю новину?
- А може, я теж хотіла трішки випити, - несподівано для самої себе заявила я. Було таке враження, що в мозку ввімкнувся автопілот, налаштований робити дурниці. Я сіла у крісло, що стояло з іншого боку столу, і спробувала виглядати якомога більше невимушено.
- Вино, коньяк, віскі? - незворушно спитав Ежен.
- А що п'єте ви?
- Коньяк.
- То налийте й мені.
Я взяла до рук маленький келих і одним махом випила половину його вмісту. Здалося, що рідкий вогонь полився по горлу прямо в шлунок.
- Хто ж так п'є ? - зауважив Ежен. - Треба маленькими ковточками. І закушуйте, будь ласка.
Я слухняно взяла з вази на столі гроно винограду. Ягоди були великі і солодкі, але якісь... несправжні. Як і все, що відбувалося сьогодні.
- От і настало двадцять перше століття, - сказала я, посьорбуючи коньяк. - Знаєте, коли я вчилася в п'ятому класі, ми з подружкою стали рахувати, скільки нам виповниться в двотисячному році. Тоді була якась секта, не пам'ятаю назви, яка стверджувала, що в цьому році настане Апокаліпсис. І от ми порахували, що нам буде двадцять один , і я кажу - "ну це вже майже старість, помирати не страшно..."
- А тепер страшно? - запитав він.
- Тепер я не вірю у кінець світу. Вірніше, знаю, що рано чи пізно він станеться, але це буде дуже не скоро. Налийте мені, будь ласка, ще трішки!
- Може, вже досить? - спитав Ежен, але наповнив мій келих наполовину.
Я відчула, що мені "вступило в голову", стало дуже весело, захотілося сміятися. Ежен, навпаки, сидів зовсім без настрою, я бачила, що він думками перебуває десь далеко.
- Може, мені й справді піти скупатися в басейні? - задумливо сказала я, допиваючи останні краплі коньяку.
- Не думаю, що це гарна ідея. Давайте, я вас проведу до вашої кімнати, і ви підете спати.
- Я й сама прекрасно знайду дорогу, - я встала з крісла і аж поточилася - вся кімната ніби трішки хиталася переді мною. У мого організму була одна особливість - будь-який міцний алкоголь дуже швидко діяв на мене, тому на всіх студентських вечірках я зазвичай обмежувалася легким вином або пивом. Сьогодні ж я порушила свої правила, і хоч випила порівняно небагато, та почувала себе геть п'яною.
- Не дякуйте, мені все одно по дорозі, я теж іду до своєї кімнати, - він міцно узяв мене під руку і повів по сходах.
Назустріч нам ішов Анатолій, у нього в руці був пакет, з якого виглядали горлечка пляшок. Певно, після цього весілля Олександру Івановичу доведеться добряче поповнити свій запас напоїв - подумала я і засміялась. Мене зараз розважало усе навколо.
- О, Софі! - вигукнув Анатолій і теж розсміявся. Брата він демонстративно ігнорував, наче його й не було поруч. - А вас усі зачекалися... Ходімте, там дуже весело!
- Залиш її в спокої. - чітко розділяючи слова, сказав Ежен. - Іди собі, куди йшов
Анатолій уважно зміряв нас очима і презирливо посміхнувся.
- Ну-ну, - тільки і сказав він. Повернувся й пішов нетвердою ходою, пляшки в його пакеті тихенько побрязкували.
Я раптом втратила увесь свій веселий кураж. Як швидко п'яніла, так швидко хміль і сходив з мене, і мені стало незручно.
- Відпустіть мене, - сказала я Ежену і вирвала свою руку, - Я що, ваша власність?
Несподівано я помітила, що він аж перемінився в лиці. Його очі потемніли від гніву.
- Слухай, якого дідька ти весь час маячиш поряд? Він що, платить тобі, щоб ти шпигувала за мною?
#285 в Детектив/Трилер
#148 в Детектив
#3106 в Любовні романи
#709 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 31.08.2019