14

                                                                                                                                               1 грудня

"Сьогодні в мене знову безсоння. На годиннику - пів на третю ночі, а я й на хвильку не зімкнула очей. Довго лежала, прислухаючись до того, як у скронях стугонить кров. Навколо так тихо! Якісь похмурі образи виникають у моїй уяві, дивляться з пітьми обличчя,котрих я ніколи не бачила... Потім почали пригадуватися роки навчання, і не так нудні класні заняття, як розваги моїх подруг - всі ті прогулянки, свята, пікніки яскравими картинами проходили перед моїми очима. О, торішня весна, яка вона була розкішна! Мені здається, що я вже ніколи не буду настільки щасливою, як у ті дні. Чомусь усе лихе вивітрюється з пам'яті, а залишається лише світле і безтурботне сяйво минулих літ.

  Я самотня, Господи... О, яка я самотня у своєму дорослому житті!"

                                                                                                                                              25 грудня

 "Хвилювання переповнює мою душу, хочеться скоріше висповідатись кому-небудь, тому я відразу сіла до столу, навіть не скинувши бальної сукні.

  Почну з самого початку. Я давно знала, що готується великий Різдвяний бал, проте ставилася спокійно до цієї новини, тому що знала: мені немає чого там робити. Але позавчора мене викликав старий князь і повідомив, що буде дуже вдячний, коли я супроводжуватиму Лізу на балу, стежитиму за її манерами et cetera.  Адже це її перший вихід у світ, і вона потребуватиме підтримки і поради дорослішої подруги. Що мені було діяти? Звісно, я не зізналася, що для мене це також перший вихід у світ і, певно, що й останній.

  Вже вийшовши з кабінету, я всі пополотніла. Адже в мене немає вечірньої сукні! Та Еліза - справжній янгол! Коли я повернулася до своєї кімнати, то побачила на постелі розкладене чудове вбрання. Виявляється, дівча зробило мені  surprise.

  І все-таки, мене пожирали сумніви. Чи правильно я чиню? До останньої хвилини я вагалася, чи варто іти на цей бал. Може, прикинутися хворою? Але почувши звуки музики, які лунали внизу, вражена ілюмінацією, що осяяла увесь сад, і побачивши щасливе обличчя Лізи, я так і не наважилася відмовитись.

  Перші хвилини, проведені в яскраво освітленому людному залі, викликали цілу бурю почуттів: захват, переляк, радість, гордість і ще безліч найрізноманітніших емоцій. Лізу відразу ж запросили до танцю, а я деякий час озиралася навколо і поступово звикала до того, що тут діється. Елегантно вдягнуті кавалери та дами шпацерували туди-сюди, сяючи діамантами; дехто танцював, хтось пив шампанське, яке розносили по залу найняті лакеї - усі почували себе невимушено, і жодного знайомого мені обличчя не промайнуло в натовпі...

  Оркестр поки тільки пригравався, скрізь лунали уривки розмов. Князь підходив то до однієї, то до іншої групи гостей, Ліза вже була оточена цілим роєм кавалерів. Адже вона -  дуже вигідна партія для будь якого молодого  on vivant. Дзвеніли келихи, у вікно зазирав повний місяць, і тільки маленька бідна гувернантка стояла собі під стіною, відчуваючи гострий сором, коли цікаві аристократи похилого віку, що пліткували у зручних фотелях біля вікна, час від часу наводили в мій бік свої лорнети. Мабуть, жалюгідну картину я являла собою! 

 Та несподівано хтось торкнувся моєї руки. Озирнувшись, я помітила молодого князя і вмить насторожилась, чекаючи нового кепкування. Та він увічливо запросив мене на вальс. І хоча, танцюючи, ми не сказали один одному більше п'яти слів, я все одно була йому дуже вдячна за те, що помітив моє скрутне становище і вирішив підтримати.

 Коли музика стихла, В. запропонував мені познайомитися з його друзями. Він відрекомендував мене, як далеку родичку, і хоч всі пречудово знали, що це  зовсім не так, блискуче коло розімкнулося і впустило мене досередини.  Один  сором'язливий молодик в окулярах навіть спробував позалицятися до мене, а декілька панночок спитали, чи не родичка я якоїсь Матильди Руже, на яку я нібито дуже схожа.  Мова перейшла на  книги і театр, і тут я вже змогла підтримати розмову, не лякаючись бути висміяною.

  Потім усі посідали за стіл.  Мій  cavalier  в окулярах сів по праву руку од мене та все наповнював мій келих шампанським. Несподівано я дізналася, що вже друга година ночі, але коли било першу - лишилося для мене загадкою. Нарешті з вечерею було покінчено, і знову розпочалися танці.  Але  я раптом почула себе трохи зле. В голові паморочилося, усе пливло перед очима. Мабуть, не треба було зловживати шампанським... Я злякалася, що старий князь розгнівається на мене, і вирішила піти в свою кімнату та трохи перепочити.

  Коли вже підіймалася сходами, то віч - на - віч знову зіткнулася з В.

 - Як вам сподобався бал, панно Ізольдо? - запитав він. - Чи було цікаво?

 - Було дуже весело, - невимушено ( як мені здалося) відповіла я. Сходинки чомусь хиталися вгору-вниз, і  тому я йшла дуже обережно.

 Досягнувши майданчика другого поверху, я озирнулася. Він усе ще стояв на тому самому місці і якось дивно дивився мені вслід.