Того ж дня до будинку під'їхало таксі. Водій хутко вискочив із машини і ввічливо розчинив дверцята перед пасажиркою. Це була молода, вишукано одягнута жінка. Кожен її рух вражав до мікроскопічної точності виваженою пропорцією елегантності і недбальства. Королівським жестом вона простягнула таксисту крупну купюру і зупинила його помахом руки, коли він кинувся шукати здачу.
Садівник, який саме згортав опале листя перед домом, першим "потрапив під роздачу".
- Гей, роззяво, ну чого ти стоїш дивишся, як баран на нові ворота? - крикнула йому незнайомка. - Чи не знаєш, що треба робити? Швидко бери речі і неси в дім!
Саме був час обіду. Тамара Федорівна накривала на стіл, за котрим сиділи ми з Марисею і Зорін. Анатолія ще не було.
Гостя з'явилася на порозі, як голівудська кінозірка на червоній доріжці, ефектно скидаючи з пліч хутряне манто, яке ледве встиг підхопити садівник, що тягнув слідом велику валізу.
Першою її помітив Юрій, що сидів обличчям до дверей. Він швидко підвівся зі свого місця і відсунув стільця для новоприбулої, мало не кланяючись перед нею.
- Доброго дня, пані Ольго! Як ви доїхали?
- Погано! Дорога жахлива! Як ви тут живете, у цій глушині? - вона відкопилила і без того пишні губки, над формою яких, скоріше за все, попрацював досвідчений пластичний хірург.
Тамара Федорівна заклопоталася біля гості, розставляючи перед нею прибори, а садівник поніс її речі нагору, у кімнату для гостей.
Всі метушилися, наче до них на обід завітала сама англійська королева. Лише Марися невдоволено скривилася, затулившись серветкою, щоб ніхто цього не помітив.
- Хто вона? - пошепки спитала я.
- Наша нова майбутня родичка, - так само тихенько відповіла дівчинка.
- А де Анатолій? - невдоволено спитала Ольга у Тамари Федорівни. - Його немає вдома? Чому він мене не зустрів?
- Він от-от повинен спуститися, - відповіла економка. - Можливо, якісь важливі справи...
- Ви не могли б піти і покликати його, замість того, щоб стояти в мене над головою? Це мене нервує...
Тамара Федорівна повернулася, щоб іти нагору, та Анатолій, попереджений секретарем, уже з'явився в залі.
- Люба, яка несподіванка! - весело промовив він, підбігши до Ольги і цілуючи їй руку. - Як минув твій круїз?
- Блискуче. Я бачу, ви збираєтесь обідати?
- Ти абсолютно права, серденько. Налити тобі вина?
Протягом усієї трапези Ольга розмовляла лише з Потоцьким, ігноруючи решту присутніх за столом, наче нас тут і не було. А вже підводячись із-за столу, голосно сказала:
- І все-таки я не розумію вашої традиції їсти за одним столом з прислугою!
- Вибач, люба, такого більше не буде, - поспішив запевнити Анатолій. - Ти дуже втомилася? Дозволь, я відведу тебе до твоєї кімнати.
- Нехай мені принесуть ліки від головного болю. Через цю жахливу дорогу я почуваюся геть знесиленою...
Коли вони вийшли, "цариця Тамара" нахилилась до мене і тихо мовила:
- Перепрошую, але наречена Анатолія трохи нервова. Їй не подобається, коли за столом багато людей. Зазвичай, коли вона приїздить до Замку, ми з Марисею накриваємо стіл для себе в Малій вітальні. Можливо, й ви приєднаєтеся до нас, чи вам зручніше обідати у своїй кімнаті?
- Не хвилюйтеся за мене, - відповіла я. - З задоволенням складу вам компанію, щоб не нервувати закоханих...
Мабуть, в моїх словах пролунала якась доля сарказму, тому що Тамара Федорівна, мов вибачаючись, розвела руками:
- Не звертайте уваги на все це, - сказала вона. - На жаль, є такі моменти у житті, які від нас не залежать. Та й насправді вона зовсім не така неприємна людина, якою здається на перший погляд.
Проте для мене це був дуже слабкий аргумент.
#207 в Детектив/Трилер
#116 в Детектив
#2476 в Любовні романи
#554 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 31.08.2019