Розділ 17. Бал

За оберт до заходу сонця в двері постукали. В кімнату просочилось три служанки на чолі із Ларенікою. Вони мовчки поклали ніжну червону сукню на кріслі й поклонились в очікуванні подальших вказівок.

Лареніка вийшла наперед й прискіпливо роздивилась обличчя Арніки. Куди й ділась тиха й скромна служниця, що проводила їх з чоловіками до спалень ще вчора ввечері.

— Ільга, візьми кісті й прибери синці під очима, — кинула вона одній із служниць й продовжила свій огляд.

Худенька дроу в коричневій сукенці відразу кинулась до туалетного столику, на ходу розмотуючи клунок із якого на поверхню посипались різноманітні причандали для макіяжу. Від їх кількості у Арніки аж перехопило подих. Яка б дівчина не зомліла від тієї кількості баночок-скляночок, пухнастих кісточок і барвистого пилку?

— Сальса, підбери прикраси, щось зелене добре підійде, треба виділити очі й приховати блідість. Ільга, шкіру потрібно зволожити. І бога ради, зробіть щось із її волоссям!

Арніка спробувала непомітно пригладити гострі ще стрижені кінці. Лареніка виглядала не як служниця, а як фрейліна: висока, статна, цілковито впевнена у своїй правоті. Вона командувала трьома дроу так, наче все життя тільки цим і займалась, ніби була для цього народжена.

Служниці, в однаковій грубій робі та фактично однакові на лице із невеликими римськими цифрами на зап’ястках в шість рук відвели Арніку у вбиральню. Там одна з них, імені якої вона так і не почула, стала вичісувати вологим гребнем волосся. Вона скубла, рвала, хапала куці пасма, а з дзеркала на Арніку перелякано дивилась дівка із великими круглими очима й носом-картоплиною на пів обличчя.

Волосся після стрижки стирчало в сторони, що Арніка не намагалась з ним зробити. Неймовірна красуня, бачать Боги. Майже два місячних цикли плутання Континентом зробили і з без того не справної її щось середнє між скелетом і невпокоєм. Ледь помітний слід від пальців, який з’явився після одного зі снів, що, безсумнівно, лякало, на горлі лише додавав яскравості картині. Від услужливо наданих мозком спогадів, Арніку аж перекосило. Лареніка зло глипнула в її бік і кивнула Ільзі.

Ільга схилилась над обличчям й провела ніжними пальчиками, втираючи в загрубілу від осіннього вітру шкіру крем. Сальса відображувалась в дзеркалі позаду. Вона розправляла сукню, підбирала прикраси й активно виконувала роль подавальниці Ільги.

Лареніка лише спостерігала за роботою служниць час від часу даючи їм команди. Вона направляла їх роботу, хвалила й лаяла.

— Боже, і треба було отак себе запустити, — причитала вона кожного разу, коли її погляд чіплявся за обличчя. — Ти ж жінка. Людська жінка. Ваша краса швидкоплинна як літня спека чи осінні чари золотавого листя. Невиправний, неокупний злочин.

— Ай, — писнула Арніка, коли дроу, імені якої так і не назвали, висмикнула волосину з чола.

— Вона мішать, — відмахнулась служанка, не дозволяючи навіть поворухнутися.

Хоч говорила дроу й не складно, а голос був настільки тонким, що нагадував комариний писк, зрозуміти її було досить легко.

— Вас єсть гость великого князя Лалатійєна й друг принца Індгарта. Тому ви мать виглядіти по достойному, — пробурчала вона, втикаючи дерев’яну шпильку їй в голову.

— Ви не мати права зганьбити гостинність пана, — піддакнула їй Ільга, вичавлюючи вишні й змішуючи їх з пахучими маслами.

— Я й не збираюся ганьбити нічиєї гостинності, — здавлено заперечила Арніка. Не вистачало ще, нарватися на неприємності через підозри служниць.

— Ви одіть сукня й мати гарний зачіска. Й це не обговорюється! — безіменна служниця смикнула за прядку так сильно, що перед очима затанцювали зірочки.

Лареніка лише спостерігала за їх діями від дверей. Арніку відвернули від дзеркала.

Через оберт смикань, нахилянь, поворотів голови, закривання й відкривання очей її нарешті відпустили. Але не довше ніж для того, щоб знову провести у вітальню й змусити роздягнутися до спіднього.

Принесена Ларенікою сукня попри корсет не сковувала рухів й дихання, за що Арніка була неймовірно вдячна ельфійській моді з її нахилом на комфорт. Арніці навіть уявити було страшно, як би вона пережила спекотний ельфійський вечір у звичному для людських вельмож пеклі з китового вуса й криноліну.

— Пора, — скомандувала Лареніка, прискіпливо розглядаючи дівчину. — Можеш подивитись на себе, якщо хочеш, але швидко, за чверть початок.

Відчувши довгоочікувану свободу, Арніка кинулась у вбиральню й застигла не в змозі вимовити й слова. З дзеркальної поверхні на неї здивованими очима вирячилась смутно знайома дівчина. Русяве волосся вичесано й укладено у високу зачіску, очі сяють лісовою зеленню. Ні синців під очима, ні сірої обвітреної шкіри. Може варто попросити трохи крему з собою? Мало що. Може де ще потрапимо на прийом, а я страшна як Ліч. Ще слухати не стануть.

Лише осанка видавала в дзеркальній дівчині Арніку. Сутула, худюща, що нічим не сховаєш. Вона випрямила плечі й дівчина з дзеркала повторила слідом. Вона повернулась навколо своєї осі, та теж. Вона помахала рукою й спробувала торкнутися її, дівчина теж зробила крок на зустріч.

— Не ідеально, звісно, — з-за спини пролунав голос Лареніки. Вона стояла, схрестивши руки на грудях, й прискіпливо дивилась на моє відображення. — Але все рівно набагато краще, ніж було.