Глава перша

Нову садибу поміщиків Левковських за величиною можна порівняти з садибою самого губернатора: два поверхи, білий фасад з ліпниною, червоний дах – все за останньою модою. А парк із садом, що оточували більшу частину території, були найгарнішими у всій губернії: сім фонтанів; безліч різноманітних квітів, що забарвлювали все довкола у яскраві кольори; багато видів кущів та дерев, які височіли над алеями, даючи затишний затінок влітку та захищаючи від лютого вітру взимку; одинадцять статуй, серед яких є людські постаті, птахи, і навіть могутні леви, оздоблені дорогоцінними каменями. Ніхто з місцевих поміщиків не мав такої кількості розкошів, але для Андрія Левковського це не було приводом ховати свої статки.

Хазяйка дому, Марія Терезія Левковська, має відмінний смак, тому дизайн інтер'єру обирала саме вона. Усе було зроблено за європейськими стандартами, бо пані дуже любила Південну і Західну Європу. Ця любов передалася і її єдиному сину – Богуславу. Шістнадцятирічний панич, як тільки закінчив Чернігівський колегіум, попри батьківську заборону, одразу подався до Італії за вищою освітою. Цей вчинок несамовито обурив Левковського старшого, але у хлопця це викликало тільки посмішку. 

Від того часу, як він вступив до університету в Болоньї минуло п'ять років. За цей час у парубка було багато пригод і різних перепон на життєвому шляху, але всі вони назавжди позаду, бо декілька днів тому Богуслав надіслав листа, де зазначив, що закінчив навчання і скоро повернеться додому. До нового дому.

                                                   ♜

На столі красувалися різноманітні страви, аромат на кухні стояв чарівний, він просочувався крізь двері, розносячись першим поверхом, і зводив з глузду голодні шлунки. У пательнях щось шкварчало, у каструлях бурлило, а дівчата, що допомагають по кухні, літали немов бджілки. Усе свідчило про підготовку до важливої події. Раптом відчинилися двері, люди аж попідскакували від такої несподіванки.

— Ну що ви, дівчата? Чого так довго? - почала підганяти кріпачок Марія Янівна, увійшовши до кімнати. - Варко, де печене порося?

— Уже дістали з пічки, дівчата прикрашають. - відповіла кухарка, викладаючи на тарілку мариновані сливи.

— Та чого ж ви такі повільні, хутчіше! - гнівно наказала пані.

Жінка дуже хвилювалася, адже вона хотіла влаштувати найкращу зустріч для сина. За всі п'ять років Богуслав жодного разу не навідався додому, хоч як мати не просила його, тому ця зустріч була дуже жаданою. Хоча панич доволі часто надсилав листи матері та сестрам, вона все одно несамовито скучила за ним. Він був її єдиним сином, її первістком. Іноді Марії навіть здавалося, що вона любить його більше за доньок, але жінка одразу забороняла собі думати про таке, присоромлюючись.

Служниці почали бігати в різні сторони, кожна зі своїм ділом, запанувала дика метушня, бо вже з хвилини на хвилину прибуде довгоочікуваний хазяйський син. Спокою не було ніде, жоден куточок не залишився недоторканим, навіть у вітальній залі все літало і переверталося догори дриґом.

— Як наче сам імператор їде, а не пан малий. - сказав Михайло, вкотре пересуваючи стіл по величезній кімнаті.

— Та ти хіба тих панів не знаєш? Це ж такі пихаті пави, їм тільки дай похизуватися. - відповів Олекса, також несучи стіл. Він взагалі був парубком тихим, не сварливим, але якщо справа мала відношення до дворянства, тоді хлопець ставав дуже категоричним, адже панського роду він не шанував.

— Ви що, досі стіл не поставили?! - крикнула Наталка, коли увійшла до вітальні. - Дівчата он уже страви несуть! - вдарила руками по фартуху.

— Так а що ми? То хазяйка знову наказала переставити його, бо там "вигляд не доладний" - розвів Михайло руками, передражнюючи пані Марію, поки та не бачить.

— Ставте вже там, де стоїть – так накриємо, нічого не станеться. - махнула кріпачка. 

Парубки поставили стіл, до кімнати зайшли служниці, застелили білу скатертину, прикрашену золотою вишивкою, та й почали розставляти тарілки з найрізноманітнішою їжею: і м'ясний пудинг із сухофруктами, і пиріг, і овочі свіжі й мариновані, і риба печена – чого тільки не було! 

— Оце так... Ото б мені таке хоча б раз у житті скуштувати. - Михась не відривав очей від столу. - Воно ж, мабуть, смачнюще таке, що й душу продати можна!

— Дійсно, на вигляд смачне. Наталко, чуєш? А шо то таке? - кивнув Олекса на незнайому їжу.

— То страва така заморська. Пудингом зветься. - гордиливо відповіла дівчина. - Кухар наш новий зготував. 

— Той, шо не по нашому говорить? Дивний такий. - потер потилицю Михайло.

Не так давно їхній хазяїн, Андрій Богданович, найняв кухаря з Франції, такого відомого та вправного, що він колись обід для самої імператорської родини накривав. Амбіції у куховара були високі: планував так здивувати імператора своїми шедеврами, щоб той аж захотів узяти його на службу до себе. Проте, незважаючи на велику віру, цього не сталося. Правителю їжа прийшлася до смаку, але до себе він кухаря не взяв, і бідоласі довелося скитатися від одного панка до іншого, от тоді-то пан Левковський й перехопив його, найняв на службу ледь не за копійки.

— Усе, ніколи мені балакати. Йдіть вже звідси, я працюю. - почала гнати парубків дівчина. 

— Та йдемо вже, йдемо. - мовив Олекса і вийшов із зали за приятелем. Хлопці пішли на вулицю, стали на ґанку, що виходив на задній двір, поглянули в небо, потяглися, та й завели розмову.

— Ой, Олексо, чую цей панич ще гірший од його батька буде. - висловив кріпак свою думку, потираючи шию. 

— Та вони всі такі. - відмахнувся хлопець, примружуючі від сонця медові очі. 

— Ну, не скажи. - не погодився юнак. - Пані наші нові хороші.

— Хороші зараз, а потім якими будуть – невідомо. - сказав Олекса, повністю впевнений у своїй правоті.– Гайда працювати, бо пізнаємо "доброти" наших нових господ.

Михайло засміявся з гострих слів хлопця. Хоч Олекса й бував іноді гострим на язик, коли йшлося про панів, але загалом він був парубком добрим, навіть занадто. Вправний, сильний, молодий, трохи гордий, проте такий милосердний і чуйний, що й не сказати, що кріпак – справжнісінький благородний пан. А гарний такий, що будь-яка дівчина в селі була готова піти за нього, от тільки він бажання оженитися не мав. Ніхто не знав, яка красуня полонила його серце, але ходили чутки, що то була його нова сусідка - Юстина Дибенко.