Глава 94.

Човен прийшов до бухти. 
"- Шановний, передай мені мою валізу, вона стоїть праворуч від усіх, сірого кольору. "
Не зволікаючи я пішов куди подалі, бо міг випадково зустріти там свого колишнього соратника, не дуже я йому радий, чесно кажучи. Замість пошуку готеля я звернув увагу на дивного чоловіка, він був дуже дивно вдягнути, невже на ньому шкіра якоїсь тварини? Я вирішив пройти за ним. 
Як коли я тобі казав, в Норвегії все дуже яскраво світить, зараз я йду біля затишних дерев'яно-цегляних будинків, навкруги діти граються один з одним. Подивившись на все це, я обережно зняв окуляри та продовжив пригадувати минуле. 
"- Ві-ю-ть - звук польоту снігу на дуже малу відстань, тільки на таке здатен мій мозок. "
"- Ай! Боляче! Холодно! А-А-А! - кричала Ліза, бо я "випадково" потрапив їй в обличчя, а потім сніг повалив аж за спину. Ми стояли над ліхтарьом, я дивився на неї, як вона намагались врятувати від холоду. "
Думи ледь не забрали в мене людину зв котрою я стежив. 
"- Якв взагалі мотивація, мені йти за ним? Я тримаю дивну дистанцію і виглядаю не дуже красиво. "
- Шановний! - нарешті промовив я своїм дивним, високим голосом. 
Здається він мене взагалі не побачив, я повторив свій крик, тільки тепер додав характеристику котра повністю описує його! 
- Так, ти в шкіряному, я звертаюсь до тебе! 
По місту той діло ходили трамваю, всі такі грані та незвичайні, хоча чесно кажучи це вплив мого переїзду, я звик до британського клімату. 
Чоловік, не довго думаючи повернув здивовану голову на мене. 
- Ти до мене? - не дуже гучно промовив він, з нього вийшов би поганий радник, можливо й людина. 
- Так, то я кричу до тебе, - я почав підходити ближче, - дозвольте поцікавитись, куди ви йдете? - а навколо нас всі бігати та стрибали, то я конкретно про дітей, дорослі хто як: ось той дивний бородатий чоловік в пальто виглядав дуже сумним, можливо його жінка пішла до колишнього бо кохає його, а не бороданя. 
- Можна тепер я задам питання? - "радіо-ведучий" почав говорити зі мною, він переводить тему, що відбувається? 
- Так, звісно, я завжди був відкритий для запитань! 
- Чому ти почав говорити про того бороданя? 
На секунду я схопився за голову: "- невже все що я сказав було в слух?"
- Я справді казав це вслух? 
- Так, ти якийсь дивний. 
Я стояв як мертвий, вже й забувши своє питання, чоловік не довго думаючи подивись на мене і дав чітку вказівку: "- Йди ти куди подалі. ". Я обурено почав говорити з ним, а він в свою чергу ігнорував мене, це був самий Не успішний дуэль в моєму житті. 
- Послухай! Чому ти мене ігноруєш? 
- Тому що мене не цікавить людина котра біжить за мною. 
Можливо це й справді виглядало комічно, але з іншого боку мені й піти було нікуди, а тут я хоч міг відвести душу криками та агресією. 
Чоловік зупинився. Побачивши це я підбіг до нього та продовжував говорити, про те як він дивно вдягнений і чому він взагалі відвів мене до лісу. Стоп... 
- Це справді ліс? 
- Він самий, а ото справді море, ніколи не бачив чи що? 
По його вказівці я почав дивитись на море, цей вид гідний картини, дорогої картини, уяви: невеликий пагорб на котрому ми стоїмо, сніг котрий плавить нам ноги, з боку високі дерева, на котрих також селі, з неба та дерев повільно опадає сніг, а перед нами неймовірне море, пару скель сторчали з води. 
- Ого, як тут красиво, ти відвів мене сюди щоб я побачив це все? - сповільненно запитав я, від такого пейзажу я втратив дар мовлення, котрий кормив мене все життя. 
- Ні, я прийшов додому. - він підійшов до прірви та зник, я перелякано підбіг до того місця, а він спокійно зайшов в якомусь печеру.  Не втрачаючи ні хвилини дорогоцінного часу я зробив ті самі дії. 
- Зачекай, ти ту живеш? 
- Двері зачиняй. 
Тут справді були дерев'яні двері, робила їх точно талановита людина. Мені захотілось придбати й собі якусь меблю, тому я запитав: - Шановний, а хто робив ці двері. - в відповідь він дав мені ключ від них і жестами натякав на те що треба зачинити двері. 
- Так, звісно - я швидко виконав його побажання, але чіткої відповіді не почув. - Так хто двері робив? 
- Я. - спокійно сказав чоловік в шкіряному вбрані, було видно що й його він робив сам, невже його прийшлось вбивати того ж оленя, заради цього? Поки я думав про це, чоловік з дуже скандинавським типом обличчя почав розпалювати вогнище в, напевно, саморобному каміні. 
- Послухай, а ти колись вбивав оленів? 
- Так, я таким не дуже часто займаюсь, але коли немає їжі, то так.
Ці слова не те що вразили мене, мені й до цього було зрозуміло з що в магазинах я отримую те саме, тільки не бачу всього процесу. Немає чоловіків з гвинтівками, котрі бігають за оленем.
- Подай мені он ту зірку. - промовив скандинави, тим самим перебив хід моїх думок. 
- Так, звісно, - я повернувся та зробив все що від мене потребувалось. - слухай, як тебе звати? 
- Яка тобі різниця? 
- Що значить "яка"? Ось захочу я до тебе звернутись і що мені казати? 
- Ха... - посмішка вирувала на його обличчі, - скажи що й до цього: "Єй ти в шкіряному! "
- Тебе тепер треба називати Шкіряним? 
- Якщо так зручно, то чому ні? 
- В мене до тебе ще одне питання, - почав я, після цих слів я поклав свою валізу біля дерев'яної стіни, за нею вже була землі, він жив в підвалі, чи землянці, я ніколи не бував в таких місцинах, але зараз ця будівля виглядає доволі "презентабельно".  - Ось скоро новий рік, як ти взагалі святкуєш? 
- Я? Ну коли там святкував, зараз я живу тут, напевно буду як завжди.  - він перестав говорити, руками він лазив в шафі, яку скоріш за все зробив сам. 
- І шафу ти зробив? 
- Так. 
- Ти не договорив, що ти будеш робити? 
- Та сидіти на воду дивитись, поїм, ляжу спати. 
- Хіба в цьому є щось цікаве? - після цих слів він подивився на мене та сказав: 
- В мене був досвід, я вже зустрічав новий рік як ти чи інші люди, яка різниця на яку воду дивитись? Ця вона хоч мені не бреше, а та? - Метафорично можливості його мізків мене неймовірно сильно вразили, невже він може аж так... Неймовірно. - Слухай, ти так і будеш жити тут зі мною?
Питання цілком логічне, я як вірний пес побіг за володарем моєї вечері. 
- Поки так, мені все одно йти нікуди, чи ти проти? 
- Я, та живи, мені яка різниця? 
Непогана відповідь, після чого він просто відвернувся від мене і почав щось вирізати в стіні. Біля того малюнку який він намагався зробити були дошки, але на місці мистецтва їх не було, він малював на самій скелі, як печерна людина, я був максимально здивований. Коли я підійшов ближче я побачив там картину: розбійники в шкіряних речах грабують поселення. Праворуч біжить собака котрій стріла однобоко з бандитів потрапила в лапу, четверо розбійників ліворуч намагаються вибити скло в будинку, а за ним жінка, хоч карантина не передає звуків, але я чітко чую: "Допоможіть, грабують!". По центру боротьба між бандитом та звичайною людиною, поруч лежить сіра валіза за труп одного з злочинців. В центрі подій бійня, чоловік з списос та бандит з ножем. 
- Перепрошую, а це що? 
- Це? - Показав пальцем на малюнок. - Це моя фреска, я показую те що колись тут було, одній дід мені розповідав про такий бій, сам бачив його. 
Говорив він погано, можливо відсутність співрозмовника за довгий час вбила в ньому всі ораторські зачатки. Сподіваюсь зі мною він стане краще говорити, бо мені хліб до рота не клади, дай поговорити. 
- Будь ласкавий, подай мені отой спис, він за твоєю валізою. 
Зробивши все як просив шановний він оголосив: - ну а зразка я йду. - куди, з якою метою, для чого? Жодного слова з цього приводу, він просто мовчки вийшов. 
- За чекай, я піду з тобою! 
- Ти ж навіть не знаєш куди я йду. 
- Тоді я хочу запитати: куди ти йдеш? 
- На полювання. 
- Невже закінчилась їжа? 
Він подивився на мене такими очима, ось уяви що на тебе дивитись голодна собака, котра готова розірвати тебе вщент. Ось раза я приблизно таке і відчуваю. 
- Так, скінчилась, тому я йду на охоту. Зараз багато оленів коло нас, чув як стіни тряслись? То вони стаями пробігали повз нас, тому десь поряд є купа цих тварюка. 
- Я й не помітив що хтось біг. 
- Звісно, бо в тебе немає досвіду в такому середовищі. 
Я відвів голову в бік, почав дивитись на природною красу цього регіону, десь далеко-далеко були льодовиті айсберги, колись в дитинстві я хотів побувати там... Зразка не дуже гарний час для рефлексії.