Згадки про політичну кар'єру.

Знаєш іноді на новий рік, хочеться так махнуть на всіх та вся. Поїхати кудись далеко в гори та сховатись від всіх. Тому я вказуючи тобі кажу: треба придбати квитки на паром. Нам тут було б гарно, новорічна атмосфера та купа людей котрі хочуть святкувати, але... 
"- Взагалі - думав я про себе поки паром вів мене з купою інших людей через скелі які стирчали з моря - цей новий рік буде самим поганим в моєму житті, я не звинувачую тебе, любий товарищ по той бік тексту, в усьому винен я, тільки моя персона могла так сваритися, абсолютно кожна людина, котру я знав: друзі, знайомі, навіть той дивний іспанець котрий постійно кричав: "Бам-бум!", стрибаючи на одній нозі, навіть такі люди зникли з мого життя. "
Перегорнувши сторінки журналу який я міцно тримав в руках, бо такий буйний вітер міг би забрати його до себе. Хоча я маю величезні сумніви що Богу буде цікаво читати конкретно цей журнал про футбол. Я ось вболіваю за Манчестер, бо сам звідти родом. 
Дивлячись на інформацію про ще одно матч, я починаю згадувати своє минуле, зараз саме час для ностальгії: 
21 квітня 1937.
Мала кімната з відкритими шторами, на дворі сонечко, це щось особливо для Британії, на стіні висить купа фотографій з товаришами. Поки одягав шкарпетки, сидячи на ліжку, яке було схоже на буйне синє море я розглядав фото. 
Одягнувши одну, я поклав ногу на тумбу, котра стоїть поруч з ліжком, а за ним шафа з червоного дерева. 
-Ну чекайте, я біжу!
Через чотири дні я дуже шкодував що пішов на це все! 
Знов перегорнувши сторінку я вирішив припинити цей безглуздий парад спогадів, в котрому приймала участь кожна, колись дорога мені людина. В мене має бути новорічний настрій, а не бойовий, так мене злити моє минуле… один старий побачив мою агресію, вона була пасивна та ледь помітна, він підійшов до мене та запитав: 
-Чого ви такий злий? 
Я повернув свою здивовану голову до нього: - шановний ви напевно помилились, я спокійний. 
-Ох, пам-парам-пам! - відбивав він руками по колінах, плюс до цього відігравав язиком ці звуки "пам… пам..". Здається в моєму параді спогадів він займає місце самого поганого гравця, котрий мене постійно злить. Але я не знаю його, чому він підійшов до мене? - я ж бачу який ви злий! 
-Чому вас це так сильно хвилює, здається ви кудись йшли, а тут я? 
-Як вас звати? - посміхаючись запитав чоловік з великою лисиною по центрі черепа, в сірому костюмі та дивною посмішкою, від нього не тягло алкоголем, а тільки буржуйскими парфуми 
-Томас.  
-Ну, а я Еміль, ось і знайомі! 
-Ви з французів?
-Ох, ви ніби по імені можете зрозуміти звідки я? - здається він жартує з мене, в оркестрі скоріш за все, він точно грає на моїх нервах. 
-Шановний, якщо ваше ім'я французьке то я сумніваюсь що ви справжній німець з Берліна! 
Він почав сміятись: - ну тоді чому я не можу сказати що ви злий, ох.. Я з вас не можу. 
-Еміль, ось скажіть мені, шановний, що вам від мене треба? Гро-ші? - повільно сказав я, суючи руку в кишеню. 
-Ні, вони в мене є, на щастя! 
-Тоді можливо тебе цікавить мій журнал, хоча ти не виглядаєш як справжній вболівальник Манчестерського клубу! 
-Чому це? Я за них вболіваю. 
-Так ви француз, а ось справжній поважаючи себе француз не став би вболівати на англійську команду. 
Ти або кажи конкретно що від мене хочеш або йди геть! Через деякий час він почав говорити більш по справі. 
-Ох… друже, та ми ж з тобою були колись коллегами, а зараз ти так до мене звертаєшься? 
Після твоїх слів я почав згадувати щось, то точно була осінь, початок осені. 
22 вересня 1938 рік. 
Паб на околицях Манчестера, там зібрались всі партійні робітники від молодят, котрі роздавали газети, до "старих биків", хижаків політики, котрі планували стати головною силою в місті. 
Пара дітей, Віллі та Луїза сиділи на високих стільцях, їх ноги звисали як хмари в небі. Від дівчинки приємно пахло полуницею, а від хлопчика виноградом, тільки другий запах був набагато слабкіше. Запах хлопця змішалися з спиртом котрий був навкруги та формував неймовірний мікс, щось схоже на дороге вино. 
-Том, ще що, в такому закладі тепер є вино? - промовив п'яний чоловік, інтелектуальної зовнішності, з особливим ірландським акцентом. На голові його був капелою з чорного бархату, гости як лезо ножа, чи слова цього пана ніс. Одного разу на виступі в місті, прямо на самій центральній площі він довів малу дитину до сліз, звісно після цього його й треба було звільняти, бо це удар по репутації нашої партій, хіба ти хотів би працювати з ним? 
-Ні, то в тебе просто запахи різні, знаєш сюди ходять різні люди, ось ми з тобою: политики, ну ти звісно колишній, але все одно. А десь за сусіднім столиком сидить якийсь фермер. 
Тут до нашої компанії долучились ще пару людей: головний в цьому закладі, він мені ніколи не подобався, весь з себе такий незвичайний, а на ділі, просто товста лиса погань! І мій коллега, разом з іншими коллегами. Сумарно нас було: вісім чоловік та одна дівчинка. 
-О, Томас і… - він почав водити очима, натякаючи що не знає імені цього чоловіка, це було логічно, бо він прийшов йому на заміну. Всі мовчки дивились на спроби достукатися до людей, але результату не було. . -... І ти, - швидким рухом руки він скинув з чоловіка капелюх, це було зроблено щоб відволікти увагу від незрозумілої ситуації, не хочеться впасти обличчям в бруд, - тебе що не вчили знімати капелюх в переміщені? Ти ж наче не дівчина! 
-Що ти собі дозволяєш гидота! 
Зараз мала зв'язатись бійня, страшна - британо-ірландська бійня, але хронометраж не дозволяє, та й згадувати про неї не хочеться, тому треба думати про інше… так, його вивели. 
-А вам ще дам, тьфу! - полював він на того блондина з розкішною гривою, красень одним словам, на заміну тому гострому Перу, прийшов культурний вихований лідер! 
-Значить Томас, що я хотів тобі сказати, єм… - він замовк, нервово водячи довгими пальцями по столу. - ми звільняємо тебе, але перед тим як ти почнеш обурило кричати, я хочу пояснити чому! 
-Що?! Ти не можу цього зробити з пари причин: по-перше: я заснований цього всього, по-друге:... 
-По-друге вся партія дружньо проголосувала за зміну курса, тепер ми ліберальна партія, ось тоді докази, - він дістав великий папірець, на ньому було написано результати опитування серед робітників. - а, вибач це несправедливо, - він дістав ручку, - за що ти будеш голосувати? 
Я розлючено встав та пішов геть від такої ситуації. Вслід мені крикнул: "- Ми будемо виплачувати тобі відсотки, як засновнику партії, не хвилюйся!"
Діти пішли за мною… в голові був тільки цей звук: "тьфу". Тепер ми з ним на одному рівні, полювати я хотів, на вашу політику, кляті ліберали! 
-Добре Еміль, я пригадав хто ти такий. Після цього можна й потиснути руки, давно не бачилися! 
Ми сиділи в кріслах, але це не завадило нам простягнути один одному руку на знак зустрічі та порозуміння. 
-Ось тепер краще, чого тебе взагалі в Норвегію несе? 
-Там сніг та й взагалі настрій новорічний, напевно буде. А ти їдеш туди бо…  - я дав можливість відповісти за мене, котрою він і скористався. 
-Так, бо діти захотіли. 
-Як вони себе почувають? Давно я їх не бачив, ось тоді привів їх додому та й все. 
Він як старий кіт почав сідати в крісло, щоб було звучно говорити зі мною. 
-Діти мої та що про них сказати, пішли в восьмий клас, ось тобі й все. - на секунду цей доброзичливий чоловік замовк. 
-Так, а діти, що ще? 
- Послухай, я буду готовий заплатити тобі гроші, якщо ти зможеш передати одній людині одні документи. 
Я почав дивитись на нього круглими очима та думати: "як наша розмова зайшла до бізнесу, як ти можеш зі мною про таке говорити, ти разом з усіма вигнав мене з партії, де я заробляв гарні гроші, а зараз отримую подачки!" 
- Ні, тут я тобі нічим не допоможу. - піднявшись з крісла я пішов далі, кудись від нього. Ніочгов ньому не змінилось, ми все одно вже підпливали до Норвегії, все було по новорічному прекращено та світилось так сильно, що з даличіни було видно. Поки я йду дам тобі корисну пораду: 
Записуй рецепт успішного нового року. Перше: берег всіх своїх товаришів, знайомих і так далі, збираєш десь в себе. Друге, треба зробити освітлення, як всі норвежці... 
- Почекай, куди ти побіг! - перебив мене стариган, тому почекай поки я зверну до місцевої кухні де ця "людина" мене не побачить. 
На човні, як я й казав вище, точніше з самого початку твору багато натовпу, кожен з них показував своєрідний прошарок населення котре вирішило провести новий рік на більш-менш екзотичні території, якщо це так можна називати. Я маю стати одном з таких, можна вважати це розповіддю про пошуки себе в новорічному світі. 
Обійшовши весь човен пару разів по колу, цей в минулому коллєга, нарешті перестав мене шукати, я сидів та дивився ан сніг, котрий тихо, спокійно та миро падав мені на чоботи. Відкрив журнал та продовжив знайомитись з світом футболу. 
Через певний час, десять номерів цього журналу, вони всі були на кухні, складені до купи, охочі брали собі та починали читати, ось такий і я. До цього футбол мене ніколи не хвилював, я знав як в нього грати: 
"- Бий! - звук неймовірного удару по м'ячу котрий розкидує сніг навколо себе. ", - Так, то був ловлі гарний новий рік, тоді ми гуляли з друзями аж до рання, тоді зібрались всі кого я знав. Барт, Джон, Саймон, Джесі, Ліза і мені тоді по справжньому було гарно. 
"- Він забив! - гучно кричала Ліза, котра хотіла підтримати мене з усіх сил. - Так! ".