Місіс Россі

Переліт до Іспанії видався несподівано легким. Надя сиділа біля ілюмінатора, спостерігаючи, як хмари повільно розчиняються під крилом літака, і вперше за довгий час дозволила собі не думати про плани, ризики чи наступні кроки. У цьому польоті було щось заспокійливе — ніби вона на кілька годин випала з реальності, де все трималося на контролі.

Але варто було літаку почати зниження, як думки повернулися.

Не до справ.

До нього.

Минуло не так багато часу, але відстань між ними завжди відчувалася сильніше, ніж мала б. Вона знала, що він працює до виснаження, коли її немає поруч, ховається в цифрах, контрактах і переговорах, щоб не думати про порожнечу, яка з’являється без неї.

І, чесно кажучи, вона робила те саме.

В аеропорту її вже чекав водій у класичному чорному костюмі. Він мовчки відкрив двері автомобіля, лише коротко кивнувши:

— Ласкаво просимо до Іспанії, місис Россі.

— Дякую, — відповіла Надя, сідаючи в салон.

Дорога до вілли була знайомою до дрібниць. Виноградники тягнулися вздовж горизонту, золотисте світло заходу м’яко лягало на пагорби, і все навколо виглядало надто спокійним для того життя, яке вона вела за останні місяці.

Цей дім завжди був іншим.

Не частиною гри.

Чимось справжнім.

Вілла з’явилася попереду раптово — біла, світла, майже нереальна у вечірньому світлі. Коли авто зупинилося, Надя на мить затрималася, перш ніж вийти. Наче давала собі секунду.

Видихнути.

І стати не тією, ким її знають усі.

А тією, ким вона є поруч із ним.

Двері відчинилися, і її зустрів Анджей — як завжди бездоганний, стриманий, але з теплом у погляді.

— З приїздом, місис Россі.

— Привіт, Анджею, — Надя ледь усміхнулася. — Як він?

— Працює, — коротко відповів той, але в його голосі було більше, ніж слова. — Як завжди, коли вас немає.

Надя тихо видихнула.

— Зрозуміло.

— Кава і ваші улюблені тістечка вже в кабінеті, — додав він. — Я подумав, що…

— Ти як завжди ідеальний, — перебила вона з легкою усмішкою. — Дякую.

Вона не стала більше затримуватися.

Цього разу — ні.

Її кроки по мармурових сходах відлунювали в тиші дому, але вона майже не чула цього. Вона знала, що він там. Відчувала це ще до того, як підійшла до дверей кабінету.

Вона тихо відчинила їх.

Артеміо сидів за столом, схилившись над документами, повністю поглинутий роботою. Світло лампи падало на його обличчя, підкреслюючи втому, яку він навіть не намагався приховати.

— Хтось не знає, що в цей кабінет без стуку можна заходити лише одній людині? — роздратовано кинув він, не піднімаючи очей.

Надя сперлася плечем об двері, дивлячись на нього з тією самою усмішкою, яку він пам’ятав краще за будь-які слова.

— Та що ти кажеш? — тихо відповіла вона.

Ручка в його пальцях зупинилася.

Він не одразу підняв голову.

Наче боявся.

А коли все ж подивився — час на мить зупинився.

— …Надя?

У його голосі було все — здивування, недовіра, і щось значно глибше.

Він різко підвівся і за кілька кроків опинився поруч. Його руки міцно обійняли її, притискаючи до себе так, ніби він намагався переконатися, що вона справді тут, що це не ще один спогад, не ілюзія, не бажання, яке занадто довго залишалося без відповіді.

Він не поспішав відпускати.

Навпаки.

Лише сильніше притиснув її до себе, сховавши обличчя в її волоссі.

Глибокий вдих.

І разом із ним — полегшення, яке він більше не міг приховати.

— Я думав про тебе щодня… — тихо, майже пошепки, так, ніби ці слова не мали вийти за межі цього моменту.

У його обіймах не було стриманості.

Тільки справжність.

І втома від того, як довго її не було поруч.

— Чому ти не сказала, що приїдеш?.. — додав він, трохи відсторонюючись, але не випускаючи її з рук.

Надя підняла на нього погляд — м’якший, ніж будь-хто інший коли-небудь бачив.

— Хотіла побачити цю реакцію, — тихо відповіла вона.

І вперше за довгий час її усмішка була не грою.

Надя підняла брови й злегка нахилила голову, дивлячись на нього з тією легкою іронією, яка завжди з’являлася між ними у моменти, коли ніжність ще не встигла остаточно розчинитися в буденності:

— А ти не помітив, що Анджей заносив у кабінет каву та мої улюблені тістечка? Не здогадався, чому Елла готує пасту з морепродуктами й купила біле вино?