7.

Доводиться доволі довго вести боротьбу з собою. Хочеться одягнути сукню, зробити зачіску, нафарбуватися красиво. Але натомість одягаю джинси, футболку та обмежую свій макіяж лише помадою та тушшю для повік. 

Волосся залишаю розпущеним і рівно о шостій покидаю свій готельний номер. Вечерю я прогавила, але зовсім про це не шкодую. Не хочеться знову зустрічатися з двійнятами і слухати їх цькування. Хоча, можливо за столом з'явиться Діна і ці двоє будуть мовчати.

Згадавши про подругу швидко пишу їй повідомлення, що йду гуляти, поки ліфт везе мене вниз. Відповідь прилітає, коли опиняюся на першому поверсі.

"Не втрачай шанс бути щасливою."

Це все, що вона написала, але в цих кількох словах уся суть нашого спілкування. Діна занадто добре мене знає і інколи навіть краще розуміє, аніж я сама.

Поки наближаюся до виходу, відчуваю як починають тремтіти руки. Я стільки часу ні з ким не зустрічалася і планувала продовжити в тому ж дусі, але Гліб… змусив мене відійти від власних правил. 

Опинившись на вулиці я розгублено оглянулася навколо, але чоловіка побачила не одразу. Коли ж зрозуміла, що це саме він стоїть біля красивої і неймовірно дорогої спортивної машини, завмерла наче  вкопана. Гліб тим часом зняв темні окуляри і повільно оглянув мене з голови до ніг. 

Сам він виглядав просто чудово в білій футболці та світлих шортах. Одразу видно, що я не рівня йому в своїх дешевих джинсах. 

- Я вражений. Вже збирався вирушати на твої пошуки. - чоловік наблизився до мене першим і встав навпроти. Вищий на цілу голову, і з тією самою шикарною усмішкою. 

- Ти все-таки думав, що я не прийду? - стримати усмішку не вдається. Поряд з ним просто неможливо залишатися холоднокровною. 

- Боявся, що ти не прийдеш. - так щиро відповідає, що у мене немає причин сумніватися в його словах. - Ну що, поїдемо?

- Куди? - знову дивуюся і переводжу погляд на автомобіль з відкидним верхом. Ніколи не їздила на подібному, схоже, сьогодні така нагода буде. 

- Сюрприз, загадкова дівчино. - Гліб підморгує і галантно відкриває для мене двері. Мені ж нічого не залишається, як сісти всередину. 

Поки він обходить автомобіль, помічаю, як на нас поглядають гості готелю. Дівчата з явними ознаками заздрості, і я їх розумію. Красивий чоловік, дорога машина… Про подібне можна лише мріяти, хоча я і не мріяла зовсім. 

Гліб їде доволі стримано, навіть незважаючи на те, що ця машинка любить шалену швидкість. Ми обоє мовчимо, і поки чоловік не бачить, я не можу відмовити собі в задоволенні слідкувати за ним. Вітер куйовдить темне волосся, міцні руки вправно тримають кермо, а легка усмішка так і не покидає обличчя.

Мені ж доводиться притримувати волосся руками, щоб воно не розкійовдилося повністю.  

- Пропоную для початку повечеряти в чудовому закладі. - говорить, коли автомобіль зупиняється на стоянці ресторану. Я ж одразу шкодую, що не одягнула сукню. В джинсах я буду схожа на інопланетянина в подібному закладі. 

Звісно ж, Глібу про це не кажу і слухняно прямую за ним до входу. Ми займаємо столик біля вікна і молода офіціантка одразу з'являється поряд. Я бачу як вона мало не поїдає очима Гліба, а йому хоч би що. 

- Що будеш замовляти? - питає, коли нам залишають меню. 

Пробігаюся очима по назвах страв, а тоді по цінах, і розумію, що для мене це вищий пілотаж. Реально, за такі гроші я місяць харчуватися буду.

- Гліб, давай краще..

Сподіваюся, що він мене зрозуміє, але чоловік знову робить усе по-своєму. Забирає у мене меню і підзиває офіціанту.

- Краще я сам зроблю вибір. Впевнений, що ти оціниш. - і знову ця усмішка від якої мурашки тілом. Я не можу зрозуміти, чому саме так він усміхається лише мені. 

І тут я мала б розізлитися, що Гліб робить вибір за мене, та цього не стається. Я просто не можу злитися на нього, такого впевненого в собі та прямолінійного. Лише знову переконуюся у тому, що він ідеальний. 

Поки чекаємо замовлення, розглядаю інтер'єр закладу і намагаюся не звертати увагу на те, що Гліб не зводить з мене погляду.

- Надовго ти тут? - запитує через хвилину. Схоже, сидіти мовчки йому не до вподоби. 

- На два тижні. Уже менше. - стримано відповідаю. - А ти?

- Я тут живу, хоча часто буваю за кордоном. А звідки ти?

Хочеться сказати, що з Києва, але вчасно себе зупиняю. 

- Я з Тернополя.

- Правда? В Тернополі живе мій брат. - щиро радіє Гліб. - До речі, зараз він також відпочиває тут. Який цікавий збіг.

- Ага. - дійсно цікавий, та я на нього зовсім не зважаю, тому що офіціант приносить нам вечерю  і я просто випадаю з реальності. Нічого подібного я ще ніколи не їла. Це дійсно неймовірно смачно, хоча я так і не змогла навчитися вимовляти назву цієї страви. 

- Як тобі вечеря? - зацікавлено запитав Гліб, коли ми покинули ресторан. На місто повільно насувалися сутінки, а я зловила себе на думці, що не хочу повертатися в готель. Поки що не хочу…

- Чудово. Було дуже смачно. У тебе дійсно чудовий смак. - вирішила похвалити чоловіка. 

- Ну спасибі. - він усміхається і відкриває для мене дверцята автомобіля. - Готова їхати далі?

- Хіба це ще не все? - серце завмирає, поки чекаю на його відповідь.

- У нас ще вся ніч попереду, загадкова дівчино. - і чому саме зараз його очі так яскраво блищать? А може мені просто здається?

Автомобіль плавно їде вулицями міста, а я відчуваю як симпатія до цього чоловіка росте в геометричній прогресії. Поряд з ним неможливо залишатися холоднокровною, і я ще не знаю чи правильно вчинила, погодившись на це побачення. 

- Куди ми? - здивовано питаю, коли авто покидає межі міста. З'являється страх, зовсім недоречно. 

- Черговий сюрприз, Ліля. Не більше того. - Гліб явно подивований моїй реакції, але намагається залишатися зібраним та веселим. 

Мені зовсім не хочеться показувати йому власний страх, але вдіяти з собою нічого не можу. Подих перехоплює, коли бачу лише високі дерева по обидві сторони дороги і те, як сонце ховається за горизонтом. Кадри з минулого знову проносится перед очима і хочеться лише одного: опинитися в готельному номері.