4.

- Сталося щось? - питає Діна коли я повертаюся на свій шезлонг. Навіть думати не хочу як зараз виглядаю, і так відчуваю, що серце готове вистрибнути з грудей. 

- Все чудово. - вдається навіть усміхнутися. Одягаю темні окуляри, приймаю лежаче положення і дуже сподіваюся, що зустріч з тим чоловіком була єдиною. 

Так і лежу до самого обіду, намагаючись не думати ні про  що. Сонце все розпалюється і дихати стає практично неможливо. Повертаюся в свій номер з острахом. Навіть окулярів не знімаю. Начебто розумію, що та зустріч нічого не означає. Той незнайомець не буде шукати  мене по всьому готелю, тільки тому, що я від нього втекла. 

Краще хай вважає мене ідіоткою, так буде простіше для нас обох.

Обід пропускаю, тому що від спеки шматок в горло не лізе. Зате чудово вдається заснути і привести думки в порядок. Прокидаюся лише надвечір і одразу прямую в душ, тому що шкіра липка від поту. 

Одягаю шорти та футболку, а волосся залишаю розпущеним. Діна та Марк уже за столом, а Рома з Олею поїхали в місто щоб прогулятися. 

- Чим плануєш займатися? - питає Діна, смакуючи свій десерт. - Ми з Марком хочемо з'їздити в кіно. Можеш з нами..

- Та ні. - швидко відповідаю. - Думаю, що цей час вам варто провести удвох.

- Впевнена? Ми ж не проти твоєї компанії. - наполягає Діна. 

Інколи мені здається, що ця дівчина занадто багато на себе бере. Вона стала для мене не просто подругою, а старшою сестрою. Її підтримка безцінна для мене, але я не хочу використовувати дівчину і надалі. У неї є коханий хлопець і власне життя. Я навіть думала над тим, щоб з'їхати з її квартири. Потрібно нарешті жити самостійно і не сподіватися на її допомогу. От після повернення цим і  займусь. 

- Впевнена. Прогуляюся берегом. - серйозно відповідаю. - А ви повеселіться там. 

Після вечері прощаюся з друзями і виходжу на задню терасу. Приємний вітерець куйовдить волосся і прикривши очі насолоджуюся шумом хвиль. Ноги повільно вступають теплим піском та стрягнуть у ньому.

Я справді прогулювалася вздовж берега і стежила за тим, як закохані пари обнімалися, цілувалися. Якась компанія грала в волейбол і хлопці в одних лише плавках невільно привернули мою увагу. 

Після Андрія у мене більше нікого не було. Я боялася знову довіряти комусь, боялася таких же наслідків. Напевне вдруге подібної ситуації я просто не переживу. А ще я боялася, що рано чи пізно моїм знайомим стануть відомі причини моєї втечі з Києва. 

Що тоді робити? Знову тікати? 

Мою маму та сестру більше не чіпали, але це ще нічого не означало. Клеймо вбивці неможливо стерти. І навіть той факт, що це був нещасний випадок нічого не змінює. Мене назвали вбивцею і все тут. 

Я так глибоко поринула у власні роздуми, що не помітила як наблизилася до тих самих гравців у волейбол. І коли один з них навалився на мене зверху, я сильно злякалася. Схоже, він також мене не помітив. І коли я гепнулася п'ятою точкою в пісок, він впав просто на мене. 

З легенів вибило весь дух і я закашлялася. Хлопець також злякався, адже важив набагато більше мене самої. Міг і придавити своїм міцним тілом.

- Пробач, я не помітив тебе. Ціла? - знайомий голос змусив мене завмерти на місці. 

Цього просто не могло бути. Невже знову він?

Повільно піднімаючи на нього погляд, хочеться простогнати в голос. Доля явно вирішила посміятися наді мною. 

- Ти?! - він також мене впізнав і на заміну хмурому виразу обличчя прийшла та сама широка усмішка.

Ну чому ти так усміхаєшся? Чому?! 

Намагаюся встати, але хлопець робить це першим. Вскакую на ноги доволі вправно, а тоді подає мені руку.

- Навіть не думай знову втекти. Я пам'ятаю, що винен тобі коктейль. - розгублено дивлюся на цю шалену усмішку, а тоді переводжу погляд на його руку. 

Прийняти чи ні? Вдруге виставити себе ідіоткою і втекти? 

Сама не розумію навіщо піддаюся спокусі. Просто поряд з ним хочеться бути такою як усі, без скелетів в шафі та заморочек в голові. Обережно вкладаю свою руку в його, і хлопець допомагає мені підвестися. 

- Так набагато краще, а то я вже зібрався наздоганяти тебе через пляж. - його голос теплий та п'янкий. Від нього у мене мурашки тілом, приємні такі, котрих вже давно не відчувала. - Познайомимось?

- Навіщо? - мій голос тихий та не впевнений. Напевне зараз я схожа на перелякане кошеня. 

Хтось з компанії хлопця кричить йому повертатися до гри, та він, схоже, не збирається цього робити. Обережно торкається про холодними пальцями вище ліктя і відводить в сторону, подалі від майданчика для гри. 

- Ти мені подобаєшся. - приголомшує мене заявою, коли відходимо доволі далеко. - Ніколи не бачив таких красивих очей. 

Мені б подякувати за комплімент, але з рота так нічого і не вилітає. Не можна зав'язувати з ним розмову. Нічого хорошого з цього не вийде! 

- А ще ти дужа таємнича. - додає, зрозумівши, що відповідати я не збираюся. - Якщо не назвеш своє ім'я, я сам його дізнаюся.

- Як саме? - здивовано питаю. Не хочу щоб він шукав про мене інформацію. 

- У мене свої методи. - потискає плечима і я знову залипаю на його красивому тілі. Лише зараз розумію, що він лише в плавках, вищий від мене на цілу голову і дуже красивий. Мені явно треба тікати…

- Я Ліля. - все ж таки кажу. Переконую себе, що від того, що він тепер знає моє ім'я, нічого не зміниться. 

- Красиве ім'я, Ліля… - погляд спрямований мені в очі приносить лише дискомфорт. Цей хлопець занадто ідеальний, а я занадто проблемна. - А я Гліб. Приємно познайомитися, Ліля.

Він знову протягує мені свою руку, напевне для того щоб я її потиснула, а я роблю крок назад і мій вчинок красномовніший будь-яких слів. 

- Я лякаю тебе, Ліля? - питає, опустивши свою кінцівку. Дивний він все-таки. Інший на його місці уже давно назвав би мене божевільною і пішов геть, а цей стоїть навпроти і розглядає мене так, наче побачив щось дійсно цікаве. 

- Ні! - виходить надто емоційно та голосно. Схоже, розуміє, що дійсно лякає, тому більше не робить спроб наблизитися.