1.

Дощ барабанив по лобовому склу, а видимість була практично нульовою. Мені довелося обхопити кермо обома руками, та так сильно, що кісточки пальців побіліли. Очі боліли від напруження, адже доводилося вдивлятися в стіну із дощу перед собою. 

- Я просила тебе повертатися швидше. Як бути тепер? - невдоволено заявляю і кидаю швидкий погляд в бік свого хлопця Андрія, що розслаблено відкинувся на спинку сидіння і прикрив очі. 

Сьогодні ми були на дачі, в гостях у його друзів. Андрій одразу заявив, що буде пити, тому за кермо його машини довелося сісти мені. 

За цей вечір ми посварилися кілька разів. Спочатку через те, що хлопцеві збрело в голову залишитися тут на ніч, хоча він добре знав, що завтра у мене екзамен. Потім Андрій почав пити занадто багато, і на мої прохання зменшити оберти, зовсім не зважав. Ну а в кінці так взагалі запросив на танець Каріну, дівчину котра була в захваті від мого хлопця. Мені ж залишилося лише спостерігати за тим, як вона водила своїми пальцями по його спині, а Андрій широко їй посміхався. 

Останнім часом між нами і так все було напружено. Ми разом майже рік і чомусь саме тепер сварилися по кілька разів на день. Час від часу у мене з'явилося бажання завершити ці стосунки і просто жити далі, але саме Андрій просив вибачення і все поверталося до початку. 

Андрій у мене красень, капітан футбольної команди університету. Дівчата за ним табунами бігали, але вибрав він саме мене. 

- Хочеш я сяду за кермо? - хлопець ледве язиком ворушив і віддавати йому ключі було останнім чого б мені хотілося.

Саме тому я просто стримала злість і знову перевела всю свою увагу на дорогу. А злива, як на зло, тільки посилювалася, а до міста залишилося кілометрів п'ять. 

- Зайка, ну не ображайся. - Андрій сідає рівно і кладе свою долоню мені на коліно. Коли відчуваю, як гаряча рука повільно піднімається вгору, роздратування тільки наростає. Я в короткій спідниці і знаю, що хлопцеві не варто докладати зусиль щоб пробитися до мене в трусики. В будь-якій іншій ситуації я б навіть пораділа, що він все ще хоче мене, але не зараз, коли напруга і так критична. 

- Андрій! - скидаю його руку зі своєї ноги і виходить доволі грубо. Просто не можу по-іншому. - Хіба не бачиш, що зараз не час?!

- У тебе завжди не час! - фиркає хлопець і миттєво злиться. Розумію, що зараз в ньому розмовляє алкоголь, тільки нічого не можу з собою зробити. Мене ображають його слова.. і це не вперше, коли він натякає на подібне. - То екзамени, то до батьків треба з'їздити! Навіть сьогодні ти весь вечір втикала на моїх п'яних друзів, тому що вирішила не пити! Краще б я поїхав сам!

- Я хочу закінчити цей семестр з хорошими оцінками. Саме для цього я поступила в цей універ! - сваритись  не хочеться, але крик виривається сам собою. - А не для того щоб випивати з твоїми друзями.

- Супер! Тоді наступного разу поїду сам, а ти і далі зубри свої книги! - кричить так, що у мене подих перехоплює. 

- Тоді варто зробити по-іншому. Розійтися раз і назавжди. - стишую голос і більше не дивлюся в бік хлопця. Я хотіла продовжити цю тему вдома, та напевне не вийде.

- Ти так говориш, тому що впевнена у тому, що я знову проситиму пробачення? - фиркає Андрій. - Не буде цього! Он Каріна яка хороша! Красива, розумна і все при ній! І головне, не виїдатиме мені мозок, як це робиш ти. 

При згадці про дівчину з якою Андрій провів майже весь вечір стає боляче. Знаю, що робить він це навмисне, хоче налякати. Та цього разу я готова до радикальних дій, давно помітила, що з цих стосунків нічого не буде. 

- Тоді йди до своєї Каріни. А я сьогодні ж збираю свої речі. - відповідаю спокійно і навіть сама дивуюся своїй стійкості. 

- Чого це ти так швидко погодилася? - несподівано Андрій хапає мене за руку вище ліктя і стискає доволі сильно. - Маєш когось? Зраджуєш мені?

- Дурниць не говори. - на жаль скинути його кінцівку не виходить, тому що мої руки міцно тримають кермо. Доводиться зменшити швидкість, тому що їхати ось так дуже важко. 

- А що? Точно хтось є! - продовжує злитися Андрій. - Я не віддам тебе нікому, навіть не думай про це, Лілька! Будеш зі мною навіть на тому світі! 

- Андрій, припини! - абсолютно неочікувано хлопець хапається руками за кермо і повертає його в сторону. Я не можу зрозуміти для чого він це робить і боротися з його силою не можу. Машину  заносить і єдине що мені залишається, це міцно триматись за кермо і стежити за тим, як машина їде не туди. 

Андрія відкидає назад на сидіння, а я з останніх сил намагаюся зупинити автомобіль. Тільки от дорога надто мокра, і авто їде просто в хащі. 

Далі все стається дуже швидко. Я наче дивлюся кадри з фільму жахів і вимкнути його чи перемкнути канал немає змоги. Машина несется нахилом вниз, б'ється об дерева і перевертається. Я сильно зажмурую очі, тому що шматки скла засипають з усіх сторін. Пасок безпеки не дає мені літати по всьому салону і пізно приходить розуміння, що Андрій не пристебнутий. 

Коли машина зупиняється і чутно лише стукіт дощу по зім'ятому корпусу автомобіля, я знаходжу в собі сили відкрити очі. Перше що бачу: власні руки, залиті кров'ю, що продовжують стискати кермо. А коли переводжу погляд вперед, з горла виривається не то схлип, не то скиглення. 

Андрій лежить просто на капоті в якійсь незрозумілій позі. Його руки і ноги наче у зламаною ляльки. Обличчя залите кров'ю, а очі.. відкриті та погляд спрямований просто на мене. 

- Андрюш.. - голос наче не мій, і виходить занадто тихо. Дощ змиває кров з обличчя хлопця, а я пізно розумію, що він не рухається і навіть не моргає. - Ти чуєш мене? Прошу, прокинься!

Я продовжую плакати, і це все на що мене вистачає. Зовсім не відчуваю власного тіла, але зараз не це мене хвилює. 

Андрій… Він же не помер, правда? 

Навіть не знаю скільки минає часу, а я все ще сиджу нерухомо і дивлюся в мертві очі свого хлопця. Коли ж у нього в штанах оживає телефон, та мелодія здається мені чимось нереальним. Та на щастя саме вона дає мені сили щоб діяти.