Розділ 18. Маски та тренування

Неділя. Шоста година ранку. Стадіон НДІ був порожнім — бігові доріжки, турніки, майданчик для вправ. Ранкова прохолода заповнювала повітря, роса блищала на траві. Настя стояла біля входу, в спортивному костюмі, волосся зібране в хвіст. Серце калатало.

Я готова. Дивилась відео вчора весь вечір. Вправи на баланс, витривалість, реакцію. Поради тренерів. Я готова.

— Ти рано, — почувся голос позаду.

Настя обернулась. Юля підходила до неї, у спортивній формі, волосся теж зібране. Обличчя серйозне, без усмішки.

— Ти сказала о шостій, — Настя відповіла. — Я прийшла о п'ять п'ятдесят.

— Добре, — Юля кивнула. — Дарина теж має бути. Ось вона.

Дарина біжала до них, задихана, червона.

— Вибачте! Проспала!

— Тренування починаються точно о шостій, — Юля холодно сказала. — Запізнення — це вибування.

Дарина завмерла, потім швидко кивнула.

— Зрозуміло. Більше не запізнюсь.

— Добре, — Юля підійшла до центру майданчика. — Починаємо. Розминка. П'ятнадцять хвилин.

Вона показала вправи — біг на місці, стрибки, розтяжка. Настя й Дарина повторювали. Перші п'ять хвилин було легко. Потім м'язи почали горіти. Настя стиснула зуби.

Це тільки розминка. Справжнє ще попереду.

Після розминки Юля зупинилась, подивилась на них обох.

— Перша вправа. Баланс. Встати на одну ногу, друга зігнута. Руки в сторони. Очі заплющені. Три хвилини.

— Це легко, — Дарина всміхнулась.

— Подивимось, — Юля холодно відповіла.

Настя й Дарина стали на одну ногу, заплющили очі. Перша хвилина — нормально. Друга — нога почала тремтіти. Третя — Дарина впала.

— Знову, — Юля наказала.

Дарина підвелась, спробувала ще раз. Знову впала. Настя стояла, тремтячи, але трималась. Три хвилини минули.

— Гаразд, — Юля кивнула. — Настя впоралась. Дарина — ні. Але це тільки перша вправа.

Вони тренувались дві години. Вправи на баланс, присіди, віджимання, біг зі зміною напрямку, стрибки через перешкоди. Настя витримувала, хоча м'язи кричали від болю. Дарина здавалась частіше.

Коли тренування закінчилось, Настя ледве стояла на ногах. Дарина лежала на траві, задихана.

— Завтра о шостій, — Юля сказала, збираючи речі. — Не запізнюйтесь.

Вона пішла. Настя залишилась стояти, дивлячись їй услід.

Дарина підвелась, підійшла до Насті.

— Ти як? — задихано запитала вона.

— Нормально, — Настя збрехала. — А ти?

— Я здохла, — Дарина засміялась. — Юля — монстр. Але я не здамся. Хочу довести, що можу.

Настя кивнула. Але всередині знала: Дарина здасться. Рано чи пізно.

Понеділок. Школа. Настя сиділа за партою, намагаючись не показувати, як болять м'язи. Кожен рух давався важко, але вона трималась.

Я Анастасія. Старанна учениця. Ніхто не має знати про тренування. Ніхто не має бачити слабкість.

Після третього уроку Юля підійшла до неї в коридорі.

— Настю, можна на хвилину?

Настя кивнула. Вони відійшли в бік, де було менше людей.

— Я хочу оголосити результати конкурсу, — Юля тихо сказала. — Офіційно.

Серце Насті підстрибнуло.

— І?

— Переможець — Сергій Залізний, — Юля подивилась їй у вічі. — Його рішення було безпечним і технічно обґрунтованим. Куратор обрав його.

Настя відчула, як підлога поїхала з-під ніг. Вона стиснула кулаки.

— Але... але ти сама сказала, що куратор був вражений моїм рішенням.

— Вражений — не означає обраний, — Юля говорила спокійно. — Настю, твоє рішення справді було блискучим. Але куратор обрав інше. Більш консервативне. Вибач.

Вона пішла, залишивши Настю стояти в коридорі, серце калатало.

Я програла. Після всього. Я програла.

Увечері Настя зателефонувала Максу. Голос тремтів.

— Макс, я програла.

— Що? — Макс здивувався. — Настю, що сталося?

— Юля оголосила результати конкурсу. Переможець — Сергій. Не я.

Макс мовчав. Потім тихо:

— А якщо конкурсу взагалі не було?

Настя мовчала. Думки роїлись.

— Але... але було оголошення. Завдання. Люди відправляли рішення.

— Настю, це класична маніпуляція. Вони створили ілюзію конкурсу, щоб перевірити тебе. А тепер оголошують Сергія переможцем, щоб ти не підозрювала, що це був тест саме для тебе.

Настя закрила очі.

— Не треба мене так заспокоювати.

— Ні, — Макс твердо сказав. — Ти виграла. Але вони не можуть цього оголосити. Тому що куратора не існує. А справжній приз — не гроші. Це тренування. Підготовка. Наступний етап.

Настя мовчала. Потім тихо:

— Макс, мені треба твоя допомога.

— Яка?

— Збирай інформацію, — Настя говорила швидше. — Про інших пілотів. Про команди. Про те, як працюють перегони. Хто сильний, хто слабкий. Особливо — про Конкі. Що про нього думають? Які його шанси в новому сезоні?

Макс мовчав. Потім:

— Настю, ти хочеш грати в їхню гру?

— Ні, — Настя всміхнулась холодно. — Я хочу грати в свою. Вони перевіряють мене. Добре. Але я теж перевіряю їх. І хочу знати, на що іду.

— Розумію, — Макс кивнув. — Добре. Я збиратиму інформацію. Поговорю з клубом, з іншими клубами фанатів. Дізнаюсь, що говорять про Конкі. Але, Настю...

— Що?

— Будь обережна. Якщо вони дізнаються, що ти їх перевіряєш, довіра буде втрачена.

— Знаю, — Настя стиснула телефон. — Тому ніхто не дізнається. Тільки ти й я. Ніхто більше.

— Домовились, — Макс відповів. — Тримайся. І пиши, як тренування.

— Обіцяю.

Настя жила трьома життями. Вранці — старанна учениця Анастасія. Вона сиділа за партою, слухала вчителів, відповідала на запитання. Ніхто не бачив, як болять м'язи. Ніхто не знав про тренування.

Вдома — слухняна дочка Настя. Вона допомагала мамі, розмовляла з батьком про фізику, жартувала з Віктором. Звичайна сімнадцятирічна дівчина. Нічого особливого.