Розділ 8. Перше вересня

Ранкове сонце заливало шкільне подвір'я золотистим світлом. Настя стояла поруч із батьками й Віктором, дивлячись на зібраних учнів. Усі святково вбрані — білі сорочки, блузки, спідниці, костюми. Дівчата з бантами, хлопці з букетами.

Атмосфера урочиста, але Настя відчувала лише хвилювання.

Новий клас. Нові люди.

— Настю, усе буде добре, — мама обійняла її за плечі. — Не хвилюйся так.

— Я не хвилююсь, — Настя всміхнулась, але голос тремтів.

Батько подивився на неї уважно.

— Пам'ятай: ти розумна, сильна. Вони пощастить познайомитись із тобою.

Настя кивнула. Слова батька завжди заспокоювали.

На сцені, встановленій на подвір'ї, з'явилася директорка школи — жінка середніх років у діловому костюмі. Вона взяла мікрофон.

— Шановні учні, батьки, вчителі! Вітаю вас із початком нового навчального року!

Оплески. Настя мимоволі озирнулась, шукаючи знайомі обличчя. Побачила Мілану, що махала їй здалеку. Усміхнулась у відповідь.

Директорка продовжила:

— Сьогодні особливий день. Ми не лише починаємо навчальний рік, а й маємо нагоду відзначити героїчний вчинок.

Настя насторожилась. Героїчний вчинок?

— Минулого тижня один із наших учнів врятував життя людині. На озері дівчина потрапила в небезпеку, і він без вагань прийшов на допомогу. Андрій Джура, вийди, будь ласка, на сцену!

Серце Насті підстрибнуло. Вона різко повернула голову до сцени.

З натовпу учнів вийшов хлопець. Високий, худорлявий, темне волосся акуратно зачесане. Білосніжна сорочка, темні штани, краватка. Обличчя спокійне, майже байдуже.

Настя не могла відірвати погляду. Це був він — той самий хлопець з озера. Той, хто врятував дівчину. Той, хто зробив той дивний жест.

Андрій піднявся на сцену. Рухався впевнено, але без зайвих емоцій. Директорка посміхнулась йому, простягнула грамоту.

— Андрію, дякуємо тобі за мужність і відповідальність. Ти — приклад для всіх нас.

Оплески. Голосні, щирі. Андрій взяв грамоту, коротко кивнув.

— Дякую, — тихо сказав він у мікрофон. — Я просто зробив те, що мав.

Більше він нічого не додав. Зійшов зі сцени й повернувся до свого класу.

Настя стежила за ним поглядом. Серце калатало.

Він тут. Андрій Джура. Староста мого класу.

— Гарний хлопець, — тихо сказала мама поруч. — Скромний.

— Так, — Настя ледве чула власний голос.

Лінійка продовжилась. Директорка говорила про плани на рік, завучі вітали учнів, хтось читав вірші. Але Настя вже не слухала. Вона дивилась на Андрія, що стояв у групі своїх однокласників.

Мій клас. Я буду вчитись із ним.

Після лінійки учнів розвели по класах. Настя попрощалась із батьками й пішла за своїм класним керівником — Іриною Степанівною, жінкою років сорока, у яскравій сукні.

— Одинадцятий клас, за мною! — гукнула вона.

Настя пішла слідом за групою підлітків. Серце калатало дедалі дужче з кожним кроком.

Клас виявився на другому поверсі, великий, світлий, із широкими вікнами. Парти розставлені півколом. На дошці — напис крейдою: «Вітаємо з 1 вересня!»

Ірина Степанівна зайшла першою, жестом запросила всіх усередину.

— Заходьте, діти. Не соромтесь.

Настя ввійшла останньою. Роздивилась клас. Шістнадцять учнів. Деякі вже сиділи за партами, інші стояли групками, розмовляючи.

— Так, — Ірина Степанівна сіла за свій стіл, усміхнулась. — У нас сьогодні поповнення. Настя Білецька, вийди, будь ласка.

Настя відчула, як усі погляди звернулись до неї. Вона зробила крок уперед, постаравшись всміхнутись.

— Привіт, — тихо сказала вона.

— Не соромся, — м'яко підбадьорила Ірина Степанівна. — Розкажи трохи про себе.

Настя глибоко вдихнула.

— Мене звати Настя. Я переїхала з міста. Мій батько працює тут, у НДІ. Я... люблю математику та фізику.

— Чудово! — Ірина Степанівна сплеснула в долоні. — Математика й фізика — саме те, що нам потрібно. У нас тут усі технічно підковані. Знайдеш із ким поговорити.

Кілька учнів усміхнулись. Настя трохи розслабилась.

— Сідай, будь ласка, ось там, — Ірина Степанівна показала на вільну парту біля вікна. — Поруч із Юлею.

Настя подивилась у вказаному напрямку. За партою сиділа дівчина — висока, спортивна, з довгим світлим волоссям, зібраним у хвіст. Красива, впевнена в собі. Вона дивилась на Настю уважно, але без усмішки.

Юля. Дочка директора. Та, про яку розповідала Мілана.

Настя пройшла до парти, сіла. Юля трохи посунулась, звільняючи місце.

— Привіт, — тихо сказала Настя.

— Привіт, — Юля кивнула. Голос нейтральний, без теплоти, але й без ворожості.

Настя відчула напругу. Вона не знала, чому, але щось у Юлі насторожувало.

Ірина Степанівна підвелась, підійшла до дошки.

— Добре, діти. Давайте швидко познайомимо Настю з усіма. Андрію, ти староста. Почни.

Андрій сидів за першою партою, прямо перед учительницею. Він обернувся до класу.

— Андрій Джура, — коротко представився він. — Математика, графіка, малювання.

Голос спокійний, без емоцій. Він глянув на Настю — короткий, оцінювальний погляд.

Настя мимоволі затримала дих. Він навіть не всміхнувся.

Наступним був хлопець поруч із Андрієм — кремезний, із привітною усмішкою.

— Сергій Залізний, — він махнув рукою. — Фізика, механіка. Якщо щось зламається — до мене.

Кілька учнів засміялись. Настя всміхнулась.

Сергій. Друг Андрія. Технік.

— Світлана, —  тиха дівчина з короткою стрижкою. — Хімія. Приємно познайомитись.

— Дарина, — весело вигукнула спортивна дівчина в яскравій футболці. — Волейбол, спорт, усе таке. Радо бачити нове обличчя!

— Руслан, — хлопець із задньої парти підняв руку. — Люблю швидкість. Машини, мотоцикли, усе, що їздить.

Настя насторожилась. Мотоцикли?

— Олена, — струнка дівчина в елегантній блузці всміхнулась. — Культура, організація заходів. Якщо треба щось організувати — звертайся.