Розділ 6. Розшифровка

Тиждень тягнувся нестерпно повільно. Настя допомагала мамі з будинком, ходила на прогулянки з Міланою, намагалась звикнути до нового місця. Але думки постійно поверталися до одного — до розрахунків, які вона відправила, до тиші, що запанувала після, і до того дивного жесту, який зробив Андрій на пляжі.

Настя сиділа на підвіконні у своїй кімнаті, дивлячись на ліс за вікном, коли телефон задзвонив. Макс.

Вона швидко підхопила трубку.

— Алло?

— Настю! — голос Макса був схвильованим, майже задиханим. — Ти сидиш?

— Сиджу. Що сталося?

— Я знайшов щось. Щось важливе. Дуже важливе.

Серце підстрибнуло.

— Що саме?

— Технічні дані траси, які надіслав незнайомець, — Макс говорив швидко, перескакуючи з думки на думку. — Я весь тиждень їх аналізував. Дивився на структуру файлу, на метадані, на все. І знайшов щось дивне.

— Макс, говори по суті, — Настя стиснула телефон.

— Координати! — він майже вигукнув. — У файлі є координати початку й кінця траси! Вони зашифровані, але не дуже складно. Система Гаусса-Крюгера.

Настя завмерла.

— Система Гаусса-Крюгера? — повторила вона тихо.

— Так! — Макс продовжив. — Це геодезична система координат. Її використовують картографи, геодезисти, інженери для точного визначення локацій. Вона складніша за звичайні GPS-координати, тому не кожен зможе її розшифрувати. Але ти ж знаєш фізику й математику...

— Макс, — перебила Настя, серце калатало дедалі швидше. — Ти розшифрував?

Пауза. Потім Макс, тихіше, серйозніше:

— Так. І ти не повіриш, де ця траса.

— Де?

— Експертне.

Настя відчула, як підлога поїхала з-під ніг. Вона стиснула край підвіконня, щоб не впасти.

— Що? — прошепотіла вона.

— Експертне, Настю! — Макс говорив швидше. — Координати вказують на периферію твого селища! Спочатку я подумав, що це помилка. Може, незнайомець випадково залишив ці дані, не перевіривши. Але я почав копати глибше. Перевірив усі можливі тестові траси в країні — державні полігони, приватні треки, все, що міг знайти. І знаєш що?

— Що? — Настя ледве могла дихати.

— За десять кілометрів від Експертного є тестова траса НДІ. Вона використовується для випробування транспортних засобів. І, Настю, її конфігурація точно — точно! — підходить під параметри траси, яку надіслав незнайомець. Довжини відрізків, кути поворотів, перепади висот — усе збігається!

Настя мовчала. У голові вирувало стільки думок, що вона не могла вловити жодну.

— Настю? — покликав Макс. — Ти тут?

— Так, — нарешті видихнула вона. — Я... я просто намагаюсь усвідомити.

— Розумію, — Макс зітхнув. — Я теж не міг повірити. Але тепер усе стає на свої місця, так? Незнайомець, який надіслав завдання, знаходиться в Експертному. Або принаймні має доступ до тестової траси НДІ.

— А хто може мати такий доступ? — запитала Настя, хоча вже знала відповідь.

— Співробітники інституту, — відповів Макс. — Інженери, техніки, може, навіть студенти-практиканти. Настю, ти ж казала, що школа там повна дітей співробітників НДІ...

— Так, — Настя повільно кивнула, хоча Макс її не бачив. — Мама говорила, що діти тут технічно підковані. Багато з них розбираються в механіці, програмуванні...

— То це можливо! — голос Макса знову став схвильованим. — Хтось із твоїх майбутніх однокласників може бути тим незнайомцем! Або принаймні знати його!

Настя закрила очі. У голові спливло обличчя Андрія — мокре волосся, спокійний погляд, той дивний жест.

— Настю, — Макс перервав її думки. — Я маю пропозицію.

— Яку?

— Покажи свої знання, — він говорив упевнено. — У школі, в інституті, де завгодно. Якщо незнайомець справді з Експертного, і якщо він шукає когось розумного — він має тебе помітити. Розумієш? Ти маєш виділитись. Щоб він знав — ти тут, ти та, хто вирішила його завдання.

Настя задумалась. Це мало сенс. Якщо вона справді хоче потрапити в той світ, до якого належать перегони, — їй треба показати, що вона не просто дівчина з формулами. Вона — реальна кандидатка.

— Добре, — нарешті сказала вона. — Я спробую.

— Ось це по-нашому! — Макс засміявся. — Настю, я впевнений — усе вийде. Ти найрозумніша з усіх, кого я знаю. Якщо хтось може це зробити — то тільки ти.

— Дякую, Макс, — тихо відповіла Настя. — За все.

— Та годі, — він махнув рукою, хоча вона не бачила. — Ми ж команда, так? Ти там, я тут, але ми разом.

— Разом, — повторила Настя.

Вони ще трохи поговорили, обговорили деталі, потім попрощались. Настя поклала трубку й сиділа нерухомо, дивлячись у вікно.

Експертне. Тестова траса НДІ. Незнайомець звідси.

Настя підвелась і підійшла до дзеркала. Подивилась на своє відображення — звичайна дівчина, сімнадцять років, темне волосся, сірі очі. Нічого особливого. Але всередині вирувала буря.

Я знайду тебе. І ти побачиш, що я варта того, щоб їздити з тобою.

Наступного дня Настя знову зустрілась із Міланою. Вони гуляли селищем, заходили в невеликі магазинчики, пили каву в єдиному кафе на центральній площі. Мілана, як завжди, весело щебетала, розповідаючи про все підряд.

— А ще у вас у класі є Сергій Залізний, — сказала Мілана, розмішуючи цукор у каві. — Ти про нього чула?

— Ні, — Настя похитала головою. — А хто це?

— Геній техніки! — Мілана аж присвиснула. — Його батьки — інженери в НДІ, обидва. А він сам — просто монстр. Він може зібрати будь-який механізм. Кажуть, він у тринадцять років зібрав робота, який сам пересувався й виконував команди. Уяви собі!

Настя нахилилась уперед.

— Він дружить із Андрієм?

— З Андрієм? — Мілана задумалась. — Ну, вони товаришують. Сергій часто допомагає Андрію з технічними проектами в інституті. Вони як команда — Андрій рахує, Сергій збирає. Ідеальна пара!

 Сергій і Андрій. Техніка й розум.