Розділ 2. Клуб у підвалі

Старий будинок на вулиці Шевченка нічим не відрізнявся від десятків інших у центрі міста — облуплена штукатурка, балкони з іржавими ґратами, темний під'їзд із вічно зламаним домофоном. Настя спустилася сходами до підвалу, де за масивними дверима з лущеною фарбою ховалася їхня таємна база.

Троє коротких, два довгих — вона постукала в двері. Зсередини пролунав клацок замка.

— А ось і наша королева траєкторій, — Діма, кремезний хлопець у спортивній кофті, широко всміхнувся, відчиняючи двері. — Заходь, Макс уже розповів, що ти сьогодні принесеш нам божественне знання.

— Перебільшуєш, — Настя пройшла всередину.

Підвал перетворили на справжнє логово фанатів. Стіни обклеєні роздрукованими фото мотоциклів, картами міста з позначеними маршрутами минулих перегонів, таблицями результатів. У кутку стояв старий диван, обшарпаний стіл, на якому громадилися ноутбуки, навколо — розкладні стільці. На стіні висів проектор, що вже висвітлював білий екран.

Усередині вже зібралися майже всі. Макс сидів за столом із ноутбуком, Оксана — струнка дівчина з короткою стрижкою та пірсингом у носі — розмовляла з Льохою, худорлявим хлопцем у шкіряній куртці. Віка, найтихіша з компанії, сиділа осторонь із блокнотом на колінах. Антон, найстарший із них, двадцять три роки, механік із професійного училища, розглядав на телефоні якісь схеми.

— Всі зібралися? — гукнув Макс, підводячи голову від екрану.

— Ми, — відгукнулася Оксана. — Сашко й Рита написали, що запізнюються на півгодини. Решта — не зможуть.

— Дев'ять із п'ятнадцяти — непогано для серпня, — Макс клацнув мишкою, і на екрані з'явилося стоп-кадр нічного міста. — Ну що, готові до сеансу?

Загальний гул схвалення. Настя сіла на край дивана, Діма вмостився поруч, Льоха присунув собі стілець.

— Отже, товариство, — Макс устав, немов професор перед лекцією, — сьогодні ми маємо ексклюзив. Фінал минулого сезону, двадцять третє липня, Заводський район. Дві легенди — Wolf і Phantom. Повне відео, три ракурси, один із яких — увага! — знятий із дрона. Не питайте, як я це дістав.

— Боже, — видихнула Оксана, нахиляючись уперед. — З дрона? Макс, ти чарівник.

— Казав же — айтішники нова мафія, — усміхнувся Макс і натиснув play.

Екран ожив. Перший ракурс — із землі, з-поміж глядачів. Рев моторів вибухнув у динаміках, і Настя відчула, як по шкірі побігли мурашки. Два мотоцикли на старті — чорний із фіолетовими смугами та темно-сірий із червоними акцентами. Phantom і Wolf. Їхні напарниці позаду — Siren у чорному комбінезоні та Luna в темно-сірому з червоними вставками.

— Дивіться на старт, — пробурмотів Антон. — Wolf раніше зірвався на півсекунди.

— І все одно програв, — додав Льоха. — Phantom — машина.

Відео прискорилося. Мотоцикли летіли вулицями, минаючи повороти з неймовірною швидкістю. Phantom увесь час йшов попереду, Wolf намагався наздогнати, але відставав.

— Ось, дивіться, тридцять друга секунда, — Настя не втрималась. — Той самий поворот.

Макс зупинив відео саме на моменті, коли чорний мотоцикл входив у поворот під неможливим кутом. Siren позаду нахилилась разом із Phantom, їхні тіла складали єдину лінію.

— Це чисте безумство, — прошепотіла Віка. — Як вони взагалі не впали?

— Фізика, — Настя підвелася з дивана й підійшла до екрану. — Дивіться. Швидкість входу — приблизно вісімдесят кілометрів на годину. Радіус повороту... Макс, можеш прокрутити карту маршруту?

Макс переключив вікно. На екрані з'явилася карта Заводського району з намальованим червоним маршрутом.

— Ось цей поворот, — Настя вказала на місце. — Радіус — близько тридцяти метрів. Тепер рахуємо. Центробіжна сила при такій швидкості й радіусі...

Вона взяла маркер і підійшла до білої дошки на стіні, почала швидко писати формули.

— F = mv²/r. Маса мотоцикла з пілотом і напарницею — приблизно триста кілограмів. Швидкість — двадцять два метри на секунду...

Цифри вишиковувались у рівняння. Настя рахувала вголос, решта стежили за нею, як за фокусником.

— Центробіжна сила — близько чотирьох тисяч восьмисот ньютонів, — вона підбила риску під формулою. — Це майже півтонни тиску назовні. Щоб утримати мотоцикл на траєкторії, потрібна сила тертя між шинами й асфальтом не менша за цю величину.

— І як вони це роблять? — Діма почухав потилицю.

— Нахил, — Настя повернулась до екрану. — Коли нахиляєш мотоцикл, ти зміщуєш центр ваги всередину повороту. Це створює протидію центробіжній силі. Але є нюанс — нахил має бути ідеально розрахований. Занадто малий — вилетиш із траєкторії. Занадто великий — втратиш зчеплення з дорогою, і шини зірвуться в ковзання.

— А роль напарниці? — Оксана підвелась, підійшла ближче до екрана. — Чому вона нахиляється разом із ним?

— Баланс, — відповіла Настя. — Вона — частина системи. Якщо вона сидітиме вертикально, центр ваги зсунеться, і розрахунок порушиться. Вони мають рухатись синхронно, як єдине ціле. Кожен градус нахилу, кожен міліметр зміщення ваги — усе має значення.

— Тому їх і називають парами, — тихо сказала Віка. — Не пілот і пасажирка. А команда.

Макс переключив відео на другий ракурс — знятий збоку, ближче до дороги. Тепер можна було детальніше розгледіти рухи гонщиків.

— Дивіться на Siren, — Настя вказала на екран. — Бачите, як вона зміщує вагу перед поворотом? Вона не просто сидить — вона активно керує балансом. За мить до входу в поворот вона подається вперед, потім різко нахиляється разом із мотоциклом.

— Довіра, — сказав Антон, не відриваючи погляду від екрану. — Phantom знає, що вона зробить усе правильно. Якби вона помилилась хоч на секунду...

Він не закінчив, але всі зрозуміли. На таких швидкостях помилка коштувала життя.

Макс запустив третій ракурс — із дрона. Тепер перегони виглядали як балет згори. Два мотоцикли пливли вулицями, вписуючись у повороти з хірургічною точністю.

— Ось Wolf програв, — показав Льоха на екран. — Тут, на цьому повороті. Бачите? Він пішов ширше, втратив швидкість.