Частина шоста

Іноді, коли ми переживаємо період спокою і здається, що все в нашому житті налагоджено, наші попередження і страхи, які можливо тримались в тіні, раптово стають очевидними. Це лише наголошує той факт, що життя непередбачуване, і ми повинні завжди бути готові до змін і викликів, навіть у тих моментах, коли все здається налагодженим. І це лише початок нашого розуміння великої загадки, яка керує нашим життям...

13 вересня, 2019
 

З початку осені я розпочала навчання в Техаському університеті в Остіні за спеціальністю "економіка". Проживання в гуртожитку стало чудовим доповненням до мого університетського життя, адже тут я відчувала себе комфортно та впевнено. Вивчення економічних наук, дало змогу зрозуміти динаміку фінансового світу та вивчити принципи управління.

Моє щоденне життя в гуртожитку було яскравим і насиченим. Також поруч зі мною навчалася моя подруга Вівіан. Це було чудово, оскільки нам вдалося вступити в один університет, хоча ми обрали різні спеціальності. Її інтереси були спрямовані на біологію та медицину, в той час, як я занурювалася у світ економіки. Попри різницю в наших наукових напрямах, наша дружба залишалася міцною, адже ми підтримували одна одну в усіх починаннях та досягненнях.

З Майклом у нас було все трошки складнувато, і під кінець літа ми знову зробили паузу на десять днів. Я відчувала певну віддаль між нами, і коли ми вирішили відновити спілкування, здавалося, що щось змінилося.

Майкл постійно був зайнятий, і мені ставало важко утримувати його увагу. Згодом виявилося, що це пов'язано з тим, що він отримав нову роботу. Після успішного проходження курсів з моушен-дизайну він вирішив самостійно працювати, і йому вдалося знайти клієнтів та здобути досвід у цій галузі.

Я щиро раділа за нього. Щоб якось покращити наш настрій обом, я регулярно надсилала йому повідомлення: "Доброго ранку, гарного тобі дня, сподіваюсь, все буде супер!!!" Він був приємно здивований цими несподіваними словами підтримки.
Мені вдалося знову підняти наше спілкування на новий рівень, і я дійсно була рада цьому. Ми з Майклом знову стали ближчими, знайшли спільні теми для обговорення і ділилися своїми днями та планами. Це було як відкриття нового етапу в наших стосунках, де ми намагалися зберігати баланс між особистим та професійним життям.
Сьогодні все змінилося. Ми з Вівіан блукали по вулицях та розмовляли, поринаючи в атмосферу невимушеної бесіди.

— Слухай, місіс Картер, як воно бути вами? – жартома запитала подруга, її питання мало веселий відтінок. У відповідь я не витримала і засміялася, а коли заспокоїлася, вирішила підійти до питання серйозно:

— Було б непогано бути "місіс Картер", але поки що це неможливо. – взявши невелику паузу, я продовжила — Хоча, можливо, я могла б підійти до нього та запитати: "Містер Майкл Картер, чи б хотіли ви взяти мене в дружини?" або, може, "Містер Картер, я б охоче стала вашою місіс Картер" — і тут ми з Вівіан почали голосно сміятися, продовжуючи жартувати та розмовляти.

— А може, написати йому? Як гадаєш? – несподівано запитала я.

— Ого, чесно кажучи, не знаю, ну якщо хочеш, то вперед! — Вівіан відповіла з усмішкою, підтримуючи мій натхненний задум.
Після короткої думки я витягла телефон і вирішила написати щось легке та гумористичне, щоб не тільки розвеселити Майкла, але й виразити свої почуття з підтоном жарту.
 

"Привіт, Майкле!
Чи б не хотіли ви, містер Картер, обрати саме мене міс Джонсон своєю місіс Картер? Що скажеш на це? Нові титули можуть бути цікавими!"

Відправивши повідомлення, я почала відчувати легке хвилювання і цікавість щодо того, як Майкл відреагує на такий несподіваний підхід. З Вівіан милим голосом висловили свої надії на позитивну реакцію.

— Емілі, перестань хвилюватися! Все буде гаразд. Ми ж тільки жартуємо! — сказала Вівіан, намагаючись мене заспокоїти. — Тим більше всі знають, що він тобі подобається. Можливо, і сам Майкл вже про це давно догадався.

— Що? Жартуєш? — у відповідь Вівіан лише посміхалася.

— Ну все, моє життя скінчилось. Що тепер робити? — панікувала я, поки подруга намагалася мене заспокоїти. Їй це вдалося, і ми знову продовжили розмову, але я все ще хвилювалась, чекаючи на відповідь Майкла.

Час плив, і в кінці нашої прогулянки я знову взяла телефон у руки, щоб перевірити повідомлення. На екрані засвітився попередній рядок від Майкла, і моє серце стрибнуло від очікування.

Та прочитавши перші рядки «Я звичайно дуже в шоці, але...», мене охопила хвиля емоцій, передчуття чогось поганого. Я не змогла знайти в собі дух прочитати повідомлення, і віддала телефон Вівіан.
Спочатку все було гаразд. На обличчі подруги сяяла посмішка, але поступово, читаючи його повідомлення, вираз її обличчя змінювався. По її очах можна було прочитати, що там щось серйозне.

— Вівіан, що таке? — запитала я.

Подруга мовчала. Вона не хотіла, щоб я бачила це повідомлення, напевно, там було щось жахливе.

— Емі, там... — їй було важко підібрати слова, — Знаєш, краще, тобі цього не бачити!

— Та що там така? Скажи просто! — не підозрюючи нічого, відповіла я.

— Сама прочитаєш чи мені краще? — знову стривожено відповіла Вівіан.

— Та годі! Читай вже! — вже більш голосно відповіла я.

Вівіан зробила глибокий вдих і видих та почала:

— Одним словом, у Майкла з'явилася дівчина...

— Що?? – тихим голосом мовила я.

У моїй голові слово «дівчина» прозвучало десять разів, і кожного разу воно відчувалося як стріла, яка ранила моє серце.

Панічна атака вразила мене з усіх сторін. Серце билось так швидко, ніби воно хотіло вибратися з грудей. Душа затремтіла від тривоги, а кожне слово про нову «дівчину» Майкла долітало до мене, викликаючи хвилю емоційного хаосу.
Здавалося, що світ обвалився навколо мене, і я впадала у бездонну прірву власних відчуттів. Паніка обгортала мене все сильніше, і кожен подальший момент здавався вічністю, наповненою страхом і розпачем.