Розділ 6

Макс пішов від нас понурий, а я не те щоб надто співчувала йому. Можливо, це жорстоко, а втім, він сам зробив вибір. 

– Ти похмура, – помітив Даміан, відвертаючи мене від думок про міру власної жорстокості. – Це через Макса?

– Може, трошки, – неохоче визнала я.

– Можна питання?

– Якщо і мені можна буде поставити у відповідь. 

Моє серцебиття прискорилося. Мабуть, підсвідомо я розуміла, що саме хоче запитати чоловік, і, хоч я завжди була щирою щодо власної історії, не всі моменти життя озвучувала. Деякі речі просто делікатно ігнорувалися. 

Даміан кивнув. Він сів на ліжкові навпроти мене, склавши ноги лотосом. Мої руки засвербіли. Вже добре знаю цей погляд – уважний і мʼякий водночас. Цей погляд подобався мені більше за пристрасний й водночас лякав більше за злий. 

– Зрада – це те, що відвадило тебе від бажання стосунків? 

Я знизала плечима.

– Люди зраджують. В якийсь момент їм починає набридати. Одна й та сама людина, одні й ті самі стіни, заняття. Тоді починається пошук розваг на стороні і це робить неймовірно боляче. Я бачила, як моя мама проходила через це. Цього досвіду мені достатньо, щоб не хотіти власного. – Я бачила, як Даміан збирався запитати щось ще, й тому не дала йому цієї можливості, ставлячи своє запитання: – От ти, чому, наприклад, зрадив?

Його щелепи стиснулися, й на мить я пошкодувала про це запитання. З іншого боку, хіба мені не має бути все одно? Я не претендую на його серце, душу чи гаманець. 

– Можливо, з якогось боку ти права. Ми з Сесилією зустрічались доволі довго, починали ще зеленими, і, думаю, в якийсь момент з нею трапилося те, що ти і описала, хоча я раніше схилявся до того, що даю їй недостатньо. Я тоді був на службі і, коли дізнався про її зраду, переспав із дівчиною, котрій подобався. 

– З Яною? – уточнила я.

– Так, – він коротко усміхнувся. 

– Чому не залишився з нею?

– Бо не відчував близькості з нею. Не відчував, що ми можемо побудувати щось разом. 

Я опустила голову, відчуваючи, як печуть очі. 

– Але якщо для тебе близькість важлива, чому ти запропонував ці домовленості? – вказала пальцем між нами, сподіваючись, що він зрозуміє. Я ледь стримувала тремтіння в голосі, отже кожне моє слово звучало тихіше, а поки серце скажено билось.

Даміан подивився на простір між нами, а тоді підняв погляд на моє обличчя. Я не дивилась на чоловіка, проте відчувала на собі всю його увагу.

– Тому, що вони здавались мені безпрограшним варіантом. Ти віриш, що люди міняються?

Тут моє серце впало.

Він хоче припинити наші домовленості?

Він сказав “здавались” – у минулому часі. Отже, це все? Саме зараз? Тоді, коли я маю сказати йому про вагітність?