Розділ 4

Мені стало спекотно. Думаю, річ у тім, що я все ще була в халаті й під ковдрою, і це ніяк не повʼязано з тим, що реальність важкою грудою впала мені на плечі. Я глибоко вдихнула. Підвелася з ліжка, скинула халат й швиденько натягнула футболку Даміана. Зазвичай я не витрачала часу на те, щоб надягнути щось на низ, проте зараз не була впевнена, хто саме в гостях, тож вдягнула джинси. В якийсь момент я затрималась, кидаючи похмурий погляд у дзеркало. Здалося, що мій живіт вже округлився. Глибоко зітхнула, нагадуючи собі, що таких видимих змін ще не відбулося. Це лише марення, бо я знаю, що це сталося, й мозок тепер намагався підлаштувати будь-яку інформацію під поточні події, знайти докази моєму станові. 

Я застібнула джинси та, поправивши волосся, вийшла з кімнати. 

– … не хочу. Не знаю, як мені тепер бути, чуваче.

На мить моє серце зупинилось. Обривки фраз, що я почула, скидалися на те, що я могла б почути від Даміана, коли скажу йому про вагітність. І знову, мій мозок чарівним образом наштовхнув мене саме на цю тривожну думку: чоловік вже все знає про вагітність і нічого про те, що вона для нього значить. Я зробила повільний глибокий вдих, даючи мізкам час на усвідомлення, що ця фраза навіть не була сказана Даміаном.

– О, Маро! Привіт! – чоловік, що розгубився, побачивши мене у дверях кухні, і був автором тої фрази. Це Макс, один з найближчих друзів Даміана.  

– Привіт, Максе, – привіталася я тихо. На щастя, це не викликало підозр, бо вони і так в курсі, що я спала. 

– Привіт, – знов розгублено привітася чоловік, а тоді додав: – вибач, якщо я був надто гучним і тебе це розбудило.

Я похитала головою, а тоді відчула тепло і знайомий запах Даміанового тіла, що став моїм улюбленим. Настільки звикла до нього, що, відчуваючи легкі нотки сандалу, одразу почувалася в безпеці. Мабуть, це вже рефлекс. 

Рука чоловіка обвилася навколо моєї талії, а губи торкнулись щоки.

– Чаю чи какао? 

– Какао, – я усміхнулась. Буквально тиждень тому, ще до того, як все перевернулося з ніг на голову, ми обговорювали зміну вподобань зі зміною сезонів. Так я дізналася, що Даміан в холодний період полюбляє чай, а в теплий не може пити нічого, окрім води та коли. Я поділилася з ним, що не переварюю каву в будь-яку пору року, проте взимку дуже люблю какао і глінтвейн, а влітку пʼю переважно воду. 

Цікавий факт: жоден з моїх батьків не був до мене таким уважним, як Даміан. Тому я це так підмічала. Бо він єдина людина, яка ставиться до мене… так. Мабуть, звідси і почуття безпеки поряд із ним. 

– Ти не був гучним, – переводячи погляд на Макса, сказала я. – Насправді, мені просто стало спекотно.

Друг Даміана якось іронічно розсміявся, і, піймавши на собі здивовані погляди, сказав: 

– Нічого такого, просто, здається, у мене тепер тригерні фрази, що повʼязані зі спекою, спалахом і теплом.

Від його пояснення зрозуміліше не стало.

– Тобто? 

Макс почервонів, що навело мене на думку, що я лізу не у свою справу. І я вже правда збиралася пити собі какао і не лізти, куди не просять, аж тут на превеликий жаль Макс бовкнув:

– Я зрадив Марʼяні.

Марʼяна. Я намагалася згадати, хто це, і… точно! Це його перша і єдина дівчина, з якою він зустрічався ще від школи.

Не знаю, чи було погано те, що я відчула укол десь всередині. Не знаю, чому. Я не вірю в кохання, не вірю у стосунки, проте… 

Вони зустрічалися ще від середньої школи. Це було питання часу, коли хтось із них здасться і понесеться на пошуки нового досвіду. 

Тому чому мені стало так погано?

Чому у мене підкосилися ноги?

– Маро! 

Здається, чиїсь сильні руки не дали мені впасти.