Розділ 3

Нащо я прийшла до його квартири? Мабуть, не дивлячись на всі мої сумніви й невпевненість, розуміла підсвідомо, що приховувати від Даміана таку інформацію не зможу. 

Годинник показував, що до повернення чоловіка лишається щонайменше дві години. Маю достатньо часу, щоб трохи відійти від новин. Я набрала води в чайник, й, поки він грівся, покрокувала в душ. Статистика говорить, теплий душ допомагає заспокоїтися. Мені й двадцяти хвилин не вистачило не те щоб заспокоїться, а принаймні вгамувати тривожні думки. 

Як виносити дитину? Як часто ходити до лікаря? А що як щось піде не так? Лікування й всякі вітаміни багато коштують, а я зараз не маю страховки. 

Мої вени надто глибоко заховані, і зазвичай медсестри не попадають по них. Як часто у вагітних беруть кров? 

А раптом лікарка, що буде вести мою вагітність, некомпетентна? Або недостатньо досвідчена?

А що як я вирішу зробити аборт, і після цього вже не зможу мати дітей?

Не впевнена, що готова відмовитися від цього назавжди. Я рада мати можливість обирати. 

А якщо дитина народиться з вадами через те, якщо я не буду пити мільйон вітамінів, які мені призначатимуться? 

Мені довелося ввімкнути холодну воду, щоб припинити потік тривожних думок.
Добре, що чайник закипів, бо після шокової терапії, яку я влаштувала організму, навіть теплий халат Даміана не грів. Знайшовши на поличці ромашковий чай, заварила його. Насправді я не вірю в якісь там чудодійні трави, проте Даміан завжди жартував, що ромашковий чай заспокоює. Мені б не завадило трохи спокою, а через психосоматику то чи трави – насправді байдуже. 

Я закуталась в ковдру на ліжку Даміана. Ввімкнула перше, що трапилося на очі, й схопилася руками за горнятко, намагаючись таким чином зігріти руки. 

Не знаю, чи був то перебір з водою, бо ж навіть в халаті під ковдрою і з гарячим чаєм в руках важко було зігрітися, але так мій мозок перемкнувся на спроби зігрітися й не зациклювався на думках “а що, якщо”. 

Не памʼятаю, в який момент заснула. Думаю, ця новина виснажила мене більше, аніж я хотіла зізнаватися навіть самій собі. 

Проте відкривши очі, помітила, що за вікном вже темно. На тумбочці біля ліжка працював світильник, що транслював космос на стелю — це була моя умова для ночівель. 

Отже, Даміан вже тут.

Я точно не вмикала світильника. 

Серце застукало сильніше, щойно ця думка промайнула в мене в голові.

А тоді за дверима я почула його голос. Здається, чоловік був не сам.