Розділ 2

Ноги самі повели мене просто до квартири Даміана. Я дістала ключ й відімкнула двері, навіть не замислюючись над тим, наскільки нормальним було прийти сюди, або той факт, що я в принципі маю ключі від його квартири. Контекст, в якому я отримала їх, не мав нічого спільного із сексом. 

Це було місяців пʼять тому, на початку літа. Було напрочуд холодно, і я завернулася в халат Даміана, а він обійняв мене й притиснув до грудей. Ми дивилися якусь жахливу комедію, втомлені після важкого дня. 

— От чому я не люблю стосунки. Вони роблять й без того недолугих людей просто нестерпними! — прокоментувала я, спостерігаючи за тим, як герої драматично ігнорують одне одного на вечірці спільних друзів, бо в них виникло якесь непорозуміння.

— Технічно вони ще не в стосунках, — пирхнув поряд зі мною Даміан. Мене однозначно приваблювала ця його здатність дивитися романтичні комедії з легко іронією і зовсім не дратуватися через сюжет чи дурних персонажів. За останній місяць це вже четверта, тож можна вважати, у нас зʼявилася певна традиція.

— Але вже не можуть спілкуватися, — помітила я. — Жахливо, що уявлення багатьох людей про кохання формуються саме на основі таких фільмів.

Даміан, здається, зацікавився. Я відчула це з того, як напружилися його мʼязи піді мною. 

— А на чому сформувалися твої уявлення? — запитав чоловік. Мабуть, тому, що погляд його був все ще спрямований на телевізор, а голос звучав невимушено, мені захотілося підтримати цю розмову. Все одно на герої на екрані продовжували творити безглузду фігню, котра Голлівудом, мабуть, вважається дотепною.

— Думаю, на батьках, в першу чергу. Мій тато любив випивати, бив маму і всі свята закінчувалися моїми сльозами й збором бабусь і дідусів, що приїжджали після мого дзвінка посеред ночі врегульовувати конфлікт. А потім тато розлучився з мамою і одружився з моєю хрещеною, й перше, що вони сказали мені, анонсуючи цю новину, що вони були у церкві і Бог не заперечує, — я посміхнулася, приховуючи за цією посмішкою давнішні рани. Думала, вони мене більше не обходять, проте озвучувати це було дивно. Трошки боляче, та водночас проговорення принесло мені полегшення. Даміан сильніше обійняв мене і поцілував у маківку, а я тим часом продовжувала.

— А моя сімʼя з тих, які зазвичай вважають зразковими. Ну, знаєш, батьки разом ще зі старших класів, мають дім, по машині, двох дітей і собаку. Звучить як мрія, та? Але коли Лідія завагітніла, ще й до того лишилась сама, тато оскаженів. “Дівчина не має бути без чоловіка”, “що про тебе скажуть”, “нікому не потрібна дівка з причепом” і таке інше. А я був улюбленцем, особливо після того, як вчинив як “справжній чоловік” і пішов до армії. Лідія намагається відвідувати батьків лише зі мною, бо інакше й досі змушена слухати, яка вона дурна, що насмілилась переспати з кимось до весілля. Й при тому, коли тато знайшов презервативи в моїй кімнаті, коли мені було років шістнадцять, то похвалив. 

— Це жахливо, — на якусь мить я затихла, замислившись. — Не знаю, що гірше: коли рідні завдають болю на пʼяну голову чи усвідомлено. 

— Думаю, боляче однаково.

— Мабуть. Але я рада, що ми маємо цей невеличкий острівець спокою тут.

На цій думці ми і погодилися, і продовжили дивитися фільм саме на тому моменті, коли герої запхав руку у вузькі шорти героїні на очах у купи людей, ніби фліртуючи. 

— Якби ти так робив, на цьому нашим домовленостям настав би кінець.

— Якби я так робив, ти не опинилася поряд. 

Ми засміялися. 

А коли після фільму я піднялася з дивана й сонно зітхнула, Даміан протягнув мені дещо. 

— Це щоб ти могла приходити сюди й відчувати спокій, незалежно від моєї зайнятості.