6

Накупивши цілий пакет необхідних ліків, чоловік більше години роз’їжджав по невеликому містечку, вишукуючи більш-менш пристойне кафе для спільного обіду.

Підкотивши в призначений час до місця зустрічі, Петро відразу ж помітив Олену, яка, чекаючи його, присіла на лавочку.

День був непогожий. Небо щільно вкрили густі брудно-сірі хмари, з яких час від часу накрапав дрібний холодний дощик.

Чекаючи його, Олена вже, напевно, встигла добряче замерзнути, тому дуже швидко прошмигнула в затишний салон автомобіля.

У маленькому, але досить затишному кафе на самій околиці міста було практично порожньо. Тиха атмосфера приміщення з приглушений ним світлом, де панував густий аромат міцної кави, спонукала до романтики і лірики. Ледь чутно звучала знайома мелодія з улюбленого фільму .

Принесли замовлений Петром набір: пляшку хорошого витриманого вина, вазу з фруктами, дві чашки запашної чорної кави.

Чоловік налив в келих вина і запропонував:

– А давай вип'ємо за нашу зустріч і знайомство.

Жінка швидко глянула на нього і запитала:

– Петре Івановичу… Петре, ​​навіщо вам все це?

Чоловік на кілька секунд за думає. А дійсно, навіщо? Для чого він влаштував цей обід і виголошує ці банальні тости? Що потрібно йому від цієї малознайомої йому жінки? Він не зміг знайти виразного відповіді на ці запитання.

– Чесно кажучи, я не знаю, що тобі відповісти. Просто мені цікаво спілкуватися з тобою. Мене зачаровує твоя щирість і якась наївність. Я ж сам із села, а живу зараз постійно в місті, де в основному панують зовсім інші звичаї і традиції. А, крім того, ти надзвичайно вродлива жінка…             

Олена зніяковіло посміхнулася, щічки її злегка порожевіли, від чого вона стала ще красивішою. Тонкі пальці рук схвильовано теребили куточок скатертини.

– Загалом, – Петро посміхнувся, – давай перекусимо. Що б ти ще хотіла замовити? Я, наприклад голодний як вовк і готовий, здається з'їсти ціле теля.             

Вони зробили замовлення.

– А знаєш, мені згадалася дуже цікава історія. Розповісти?

І, не чекаючи згоди, Петро став розповідати різні смішні історії, яких, як виявилося, він знав безліч. Олена уважно слухала його і реготала від душі. У такій невимушеній обстановці і пролетів час обіду.

Додому поверталися в піднятий тому настрої. Вже під'їжджаючи до села, Петро несподівано для себе самого запропонував:

– Може, сходимо сьогодні в клуб на танці?

Олена розгублено відповіла:

– Навіть не знаю… Туди ж зараз одні малолітки ходять.             

– Ну і ми не такі вже старі! – задиркувато вигукнув Петро і не чекаючи заперечень, швидко додав:             

– Чекаю тебе о десятій біля хвіртки.