3

Наступного день Петро піднявся з ліжка на зорі. Він вийшов з хати, набрав з криниці відро води і став умиватися. Крижана вода і прохолодний ранковий ний повітря миттєво очистили його тіло і душу від тяжкості неприємних думок. На повні груди, вдихаючи аромати села, Петро раптом зрозумів, що вже не так гостро сприймає ті біди, які його недавно спіткали. Навіть слабо блиснув промінчик надії, що можливо йому якось вдасться вибратися і з цих негараздів.

Пройшовши в стодолу і взявши стару батьківську косу, Петро попрямував в город за будинком. Розправивши плечі, він зробив перший помах руками. Дзвінко заспівала гостра сталь коси, дочиста зрізуючи картоплиння. Ще один помах, після якого солодке напруга розлилося по м'язам чоловіка. Після третього помаху Петро повністю зосередився на тій роботі, яка приносила йому таке приємне задоволення.

Великий рум'яний млинець сонця ліниво піднімався на вершину своїх пронизливо-чистих сіро-блакитних володінь. Привітно щебетали неподалік якісь польові пташки, загадково шелестіло пожовкле листя кукурудзи, тихо потріскували засохлі стебла бур'яну під ногами. Легкі подихи вітру доносили на своїх крилах заледве вловимі запахи ранкової роси і згаслих зірок.

Піт струмками стікав по тілу Петра, м'язи натужно гули, а він все косив і косив. Раптом незнайомий голос відірвав його від роботи не властиво офіційним для села привітанням:

– Доброго ранку, Петре Івановичу!

Чоловік розігнув спину і оглядівся. На сусідньому городі стояли дві жінки. Обидві були одягнені дуже просто: светри, довгі темні спідниці і однотонні хустки. Старшій було близько шістдесяти. Огрядна і трохи згорблена, вона спиралася на коротку мотику, уважно розглядаючи Петра своїми маленькими вицвілими очицями. На тонких блідих губах жінки застигла неприємна глузливо-іронічна посмішка.

Молодшій на вигляд було не більше двадцяти років. Виразні риси смаглявого обличчя надавало її зовнішності якийсь не по-сільському екзотичний вид. Висока струнка постать нагадувала молоду берізку.

– Доброго ранку і вам, тітко Ганно, – відповів Петро, швидко згадавши, що стара – їхня давня сусідка. Хто її молода супутниця, він так і не зміг здогадатися.             

– Чи надовго до нас завітали? – з усмішкою запитала тітка Ганна.

– На кілька днів, поки батькові не полегшає, – спокійно відповів чоловік. – Та й мамі треба допомогти на городі.

– Це вірно, – сказала жінка. – Їй зараз ой як нелегко. Роботи багато, а сили вже не ті. А ти молодий, дужий, легко з усіма справи ми впораєшся.

Петро згідно кивнув головою і знову взявся за косу, мигцем помітивши зацікавлений погляд, кинутий на нього молодою жінкою.