Пройшло декілька років, я вступила вчитися до місцевого університету і вже зовсім забула про минуле ворожіння. З хлопцями якось у мене не складалося. Ні, їхньої уваги мені вистачало, але не було тої іскри й зачарування, тільки дружба.
Так, два однокурсники вирішили позалицятися до мене і все це закінчилося спільним походом у кіно, нам було весело, але ми розважалися, просто як друзі, принаймні для мене.
До речі, Марія поступила разом зі мною, тільки на іншу спеціальність.
І, на відміну від мене, вона успішно бігала на побачення і зовсім не розуміла, чому я відшиваю усіх хлопців.
- І чого ти чекаєш? Діма такий милий, не мучила б ти хлопця, сходи уже кудись з ним. - часто повторювала Маша.
Але я нічого не відчувала ні до Діми, ні до Ярика, тому й відмовляла.
Чекала того самого, чий погляд заставить забути про все на світі, а присутність доводити до мурашок на шкірі. Його очі мені деколи снилися, але я постійно відганяла сни, не дозволявши собі, постійно літати у мріях. Треба жити реальним життям.
- Аня, ти що там спиш? - влетіла червона Машка.
Я дійсно задрімала, готуючись до завтрашніх пар.
- Що з тобою? Ти, як з пожежі, прилетіла.
- Звичайно, прилетіла. Ти уявляєш, нам на завтра треба підготувати супер круту презентацію, бо до нас приїде випускник нашого університету, який тепер має свою фірму. І мені, як старості, доручили це завдання, але ж я сама не справлюся! Ти допоможеш?
- Та куди ж я від тебе подінуся?! - засміялася я.
- От за це я тебе і люблю. - полізла обійматися Машка.
- Тільки за це?
- Так все, давай за роботу. - Маша розслабитися не дасть.
Насправді, це мав бути виступ для всіх студентів, але презентації зробити доручили тільки деяким групам, щоб не зовсім втомлювати нашого гостя Ігоря Олександровича.
Я поспішала до аудиторії і випадково налетіла на незнайомця:
- Ой, вибачте, я вас не помітила, - промямлила.
- Невже я такий маленький? - посміхнувся. - Може ви проведете мене до аудиторії, в якій проходить презентація?
Незнайомцем виявився наш гість, високий та міцний молодий чоловік з карими очима і заворожуючим поглядом.., а я стояла і палала вогнем від сорому. Він уважно дивився на мене, не відводячи погляду і чекав. А я не могла поворухнутися, наче приклеїлась до підлоги. Всі слова зникли. Здається пройшла вічність цієї миті. Тиша і тільки моє серце: бух-бухх.
- Анна, що ви ж нашого гостя не проводите?
Мене врятував куратор.
- Людмила Миколаївна, я так радий вас бачити - заговорив Ігор.
І вони пішли до аудиторії. А я так і залишилася стояти, не знаючи, що робити далі, збиралася йти на виступ, а тепер і не знала, що робити. Не розуміла, що зі мною сталося, я ніколи так не хвилювалася перед хлопцями. Звичайно, він був старший, але це ж не привід так себе поводити. Вирішила йти. Будь, що буде.
Виступ пролетів швидко. Ігор поводив себе впевнено та розповідав дійсно цікаві для нас речі. Навіть наші хлопці притихли та уважно слухали. Ми декілька разів зустрічалися з ним поглядами, але я постійно відводила очі. Моє хвилювання зовсім не зникло. І тепер, слухаючи і дивлячись на нього, я намагалася зрозуміти, що мене так зачепило.
Мені терміново треба було поговорити з Машкою, але вона як назло, після презентації вирішила ще поставити декілька питань Ігорю.
Я написала їй повідомлення, що чекатиму у нашій кафешці, яка була поряд з університетом. І побігла на повітря, щоб вдихнути кисню і трохи заспокоїтися.
Сиджу і згадую його погляд, усміхаючись. Підіймаю голову і бачу його очі... Звичайно, Маша не змогла прийти сама. Ех, Маша-Маша, знала б ти, що робиш.
Тим часом вони сідають коло мене.
- Ігор захотів перекусити перед дорогою. Я запропонувала йому посидіти з нами. Ти ж не проти? - хлопала очима Марія.
Я була не проти його присутності, та кого я обманюю, я хотіла з ним зустрітися. Але я ніяковіла поряд з ним і нічого не могла зробити із собою.
Маша без зупинки говорила, Ігор терпеливо слухав і відповідав, а я тільки тихенько зітхала, деколи підтримуючи розмову.
Прийшов час нам прощатися. Маша відійшла. Ми залишилися самі.
- Я завтра їду, але не хочу загубити тебе. - промовив він, дивлячись у самі очі. - Залиш мені свій не номер.
- Так. - ледь чутно відповідаю. І записую свій номер у його телефон.
- У тебе неймовірні очі. - говорить тихо. І нахиляється до мене, щоб залишити ледь помітний поцілунок на моїй щоці.