Мабуть, всі п'ятнадцятирічні дівчата чекають передноворічного свята Андрія, щоб поворожити на судженого. Ми з Марією не виняток, ще раніше знайшли всю інформацію в Інтернеті, щоб бути готовими. А бабусині історії про її гадання у молодості, ще більше додали нам нетерпіння, тому ми вже ледве дочекалися того дня. Отож виконали всі настанови й стали чекати темряви, було трохи моторошно, але що тільки не зробиш заради цікавості.
- Аня, може не будемо гадати, мені щось не по собі стало? - тихенько почала Маша.
- Ми ж домовилися! - я навпаки була налаштована рішуче.
Я поставила свічку перед дзеркалом, сіла і стала чекати, перед цим промовивши завчені слова, як вчила бабуся. Маша сиділа тихенько у куточку, спостерігаючи за мною.
Я сиділа не шолохнувшись ззовні, але всередині мене просто підіймався ураган, що я хотіла там побачити, сама не знаю, але вірила, що все це насправді..
- Мабуть, нічого не буде, - подумала я через деякий час і вже хотіла погасити свічку. І тут наче вітром мене обдало, хоча всі вікна і двері були закриті. Я побачила силует чоловіка у дзеркалі, який швидко став зникати. Я скрикнула, не очікувавши побачити такого пронизливого погляду.
Маша не витримала і включила світло, проганяючи все загадкове.
- Я не буду гадати, достатньо мені тебе. - сказала вона.
А я мовчала, не могла забути його погляд на собі, до мурашок...
Тієї ночі я довго не могла заснути. Чоловічий силует був нечіткий, але його очі мене притягували..і не вір після такого у гадання...