Передбачення в метро

— Обережно! — ехо жіночого крику розійшлося під куполом переходу ескалатора. — Сюди не можна з їжею! В мене тепер вся сукня в каві.

І дійсно, нащо було нести в метро каву в одноразовому стаканчику? Ще й без кришки, бо тої ніде не було видно навколо.

Льоша хмикнув та попрямував собі до спуску на платформу. Він сам би зараз не відмовився від кави, але попереду була дорога в пів години з обов’язковою пересадкою. Втім, як не зникне бажання, то на поверхні однозначно знайдеться точка, де бариста залюбки зварить хоч еспресо, хоч раф з двома сиропами, щоб вже остаточно злиплося.

Кілька разів пересунувши руку з завжди поспішаючого поручня, Льоша зійшов на платформу, де саме прибув потяг в потрібному йому напрямку. Прискорившись, він зайшов навіть не останнім. Завдяки кільком людям та їх сумкам з твердими краями, швидко опинився в зоні між сидіннями, які, звичайно ж, всі були зайняті.

І тільки Льоша хотів пожаліти себе, що забув навушники та доведеться слухати стукіт коліс та завивання гальм на поворотах, як рукою намацав щось стороннє в кишені з телефоном.

Папірець. Чек з Сільпо, який він не дивлячись запхав собі, бо поспішав звільнити місце бабусі, що йшла одразу позаду нього.

Поблизу урни точно не знайти, тому дорога чеку була назад в кишеню. Льоша навіть встиг його зім’яти, але кумедна думка змусила зупинитися. Як він вже змушений нудьгувати кілька зупинок до пересадки, то чому б не розважити себе передбаченням?

Розгорнувши чек, він швидко знайшов бажаний розділ, де славнозвісний рандом підсунув йому одне з сотні типових передбачень:

“Цікаве поряд. Варто лише подивитися навкруги.”

Ну, подивитися навкруги треба було ще на касі. Там завжди є на що подивитися. А от чи має передбачення термін придатності — ще питання відкрите. В нього, здається, ще один чек з початку тижня в сумці завалявся. Дістати й перевірити чи збулося?

І поки Льоша розмірковував над ідеєю, галас в початку вагона привернув увагу всіх навкруги.

Ще один мінус залишених вдома навушників: всі скандали до твого відома.

Жінка щось не поділила з хлопцем, який сидів біля дверей. Чи то місце його хотіла, а він не поступився, чи той її якось задів. Оце цікаве навкруги? Однозначно. Якщо пощастить, то ще кілька сутичок до виходу з підземки йому гарантовані.

— Як завжди, — тихо прокоментував хлопець, що сидів перед Льошею.

Посунувши великий навушник, щоб той знову прикрив вухо, хлопець підняв книгу з непримітною чорною обкладинкою. Льоша лише секунду затримав погляд, щоб одразу ж повернутися та перечитати ще раз. “Короткий курс квантової фізики та стриптизу” — сповіщала обкладинка. І, здається, серед складних формул, ніби написаних крейдою на шкільній дошці, були обриси графіків у формі білизни.

Льоша вже і так, і сяк крутив головою, але не міг роздивитися з висоти свого зросту. Пробував навіть зазирнути в текст, але дрібний шрифт тим паче прочитати було неможливо.

Добре, що жіночка поряд встала, готуючись до виходу. Льоша без вагань плюхнувся поряд і дійсно зміг роздивитися на палітурці трусики та бюстгальтери разом з дуже серйозними рівняннями.

Нахилившись ближче, він таки зміг зазирнути й в сам текст, але рівень його бентеги тільки зріс, коли він побачив “воїна”, “дракона” та опис бойової сцени. Поки мозок намагався поєднати побачене ззовні та всередині, Льоша якось відключився від реальності. І коли уяву вже захопили ельфи, одягнені в білизну з чудернацькими формулами, він зрозумів, що текст стало видно краще.

Насупившись, Льоша глянув на власника книги, чиє обличчя виявилося напрочуд близько. Усміхаючись, хлопець кивнув на текст, немов пропонуючи продовжити читати.

Вуха запалали разом з щоками. Льоша майже підстрибнув, сідаючи рівнесенько та дивлячись перед собою, ніби він зараз в школі та намагався виглядати якомога менш підозріло, не дававши приводу вчителю перевірити його рукав на шпаргалку.

Однак сміх змусив все ж глянути на хлопця поряд. Льоша саме повернувся, щоб побачити, як той стягує навушники та трохи підсовується:

— І що тебе зацікавило більше: фізика чи стриптиз?

— Їх поєднання, — трохи з запізненням відповів Льоша.

Він все ще соромився розвернути голову повністю, тому роздивлявся хлопця скосивши очі. Його усмішку, нахил голови та як той зовсім не ховаючись роздивлявся Льошу у відповідь.

— До кінцевої? — поцікавився хлопець.

— Ні, мені на пересадку, — все ж повернувши голову, сказав співбесіднику вже в лице. Доволі привабливе лице, треба було сказати.

Зелені очі вдало підкреслювала футболка того ж кольору, а от насуплені брови якось насторожували.

Втім, не кажучи нічого, хлопець показав на двері, що тільки но зачинилися. За ними виднілася станція Льоші.

— От чорт, — тільки й зміг прокоментувати Льоша.

— Тоді до кінцевої? — посміявся хлопець, поки його голос не перекрив стукіт коліс.

— Ні, мені все ж треба в центр, — сказав на автоматі, коли в голові щось клацнуло. Наступне Льоша додав вже увімкнувши увесь свій шарм: — Я через твою книгу проїхав свою зупинку. Ти винен мені вибачення.