Фатум по-київськи

Загадкова і таємнича Ворожеска Мара насправді мила та весела дівчина, і дуже талановита письменниця, майстер у жанрі фантастики і фентезі. Для збірки "Час героїв" вона підготувала  оповідання під назвою "Фатум по-київськи".

 Анотація

Бути завжди в потрібному місці в потрібний час? Знати відповідь на кожне поставлене питання? Думаєте це круто? Було б, якби ця сила не тягла тебе серед ночі рятувати якогось бомжа, з абсолютно невідомих причин. Звісно, можна на все плюнути і не ризикувати, але тоді ця геройська зараза виїдає твій мозок і розколює череп нестерпним болем..

Так, вибору у мене нема…

А хто сказав. що героєм бути легко?

Уривок

"Водій тягнув тіло, а я показувала куди. У дівчини на рецепції очі округлилися до розмірів печива "Орео”.

– Родич. Трохи перебрав на гулянці. – проспівала їй я, але ефекту здивування це не зменшило.

Таксист дотяг нещасного аж до моїх дверей. Я швидко накинула на диван будівельну плівку, а поверх простирадло (не хочу псувати меблі) – і ми вклали мого бомжа туди. Водій ще щось хотів, навіть візитку всунув такій щедрій мені. Гаразд, товарише, дам тобі 100 доларів, заслужено… Сама б я його сюди не доставила. Коли нарешті двері за останнім свідком цієї епопеї зачинилися, я взялася за телефон. Моєму бомжу потрібна перша медична допомога, а тут я повний профан (можу зеленкою лише помазати і подмухати замість знеболювального).

– Алло, Ань, не хочеш підзаробити? – у відповідь почулися сонні протести, але потім дівчина все ж погодилася. – Тільки візьми всього і побільше, бо тут, ем-м-м, складний випадок.

Я натягла медичні рукавиці, бо торкатися голими руками цього бомжа аж ніяк не хотілося. Розбита голова, синці… можливо, навіть щось зламано, а ми його так нещадно сюди волокли. Ну, гаразд. Але для особистої безпеки треба його якось зафіксувати, а то раптом якийсь бандюк, а я самотня беззахисна жінка? Дістала з шафи мотузку (не питайте чому в мене таке є) і зв‘язала його по руках і ногах, зафіксувавши на ніжках дивану. Гарно вийшло, але коли прийшла Аня, то в неї теж був своєрідний ефект "орео-очей”. Добре, що вона не ставить зайвих питань, а відразу береться до справи. Я лише наостанок відтягла комір його футболки, щоб глянути розмір (щодо взуття раніше встигла).

– Жити буде? – спитала я в неї.

– Буде, але відправ його завтра в клініку, бо я тобі не апарат УЗД, і не рентген. Ребра наче цілі, але можуть бути тріщини. Гематоми значні…

– Давай ти далі сама, а я піду куплю йому якийсь одяг, а то цей тільки в сміттєвий пакет і спалити.

І я попрямувала в "Мегамаркет”, що був поруч. Минаючи відділ високоградусних напоїв наштовхнулася на дядька, котрий запропонував випити, махаючи перед моїм носом пляшкою "Хлібного дару”. Довелося його розчарувати, бо я по іншим напоям буду, та й по чоловікам теж… Згребла в кошик декілька варіантів одягу потрібного розміру, взуття, а потім пішла за "мильно-рильним”. Перша ж пляшечка, котру відкрила, обдала мій ніс таким ядучим запахом, що захотілося закинути цю зброю масового ураження якнайдалі та бігти геть, але ж я вперта. Зупинилася на чомусь, що було пронумеровано "1, 2, 3” (не знаю я, що там чоловікам потрібно і в якій кількості), обирала за критерієм, що не смердить так, що мені хочеться плакати.

– Фішки збираєте? – приречено запитала касир.

Ага, а ще неприємності і бомжів по Києву, але у відповідь прозвучало:

– Ні, дякую, але дайте, будь ласка, пакет.

Вдома мене чекала Аня і зв‘язаний непритомний бомж..."

Щоб дізнатися завершення цієї незвичайної історії, переходьте на сторінку Ворожески Мари. І приємного всім читання!