3

****

– Васько! Васько! – почулося позаду.

Дурник обернувся і побачив свого друга Артемка, що швидко наздоганяв його, за ним ледь плентався, схопившись за бік і важко дихаючи, ще один друг – Шурко!

– Васько! – заторохтів Артемко. – Там твою Танюшу потягли десь за ятки Жук і Пилипенко.

Василька накрила хвиля. То була якась невідома досі суміш почуттів, серед яких виокремились найяскравіші: хвилювання і лють. Хвилювання за Танюшу, таку тендітну і беззахисну, а лють на кожного, хто захоче її образити.

Доки він стояв стовпом, приповз і навіть віддихався товстун Шурко.

– Чого стоїш? – просипів він. – Побігли рятувати Танюшу!

Васько побіг з усіх ніг до яток. І де взялася та спритність в його неповороткому тілі? За ним, ледь встигаючи, мчав рудий Артемко. Лише Шурко знесилено повалився на траву і, розкинувши руки і ноги, наче зірка, сам дивився на зорі в нічному небі.

Коли біля крайніх яток замайоріла довготелеса постать Микитки, дурник пришвидшився, а діставшись до хлопця, промовив єдине слово:

– Танюша?!

За ятками нікого не було, але з лісу пролунав пронизливо-відчайдушний дівочий крик. Василько, не роздумуючи, кинувся туди. Микитка з Артемком, який щойно добіг, рушили за ним.

На краю лісу примостилися зарості кущів ожини. Коли достигали солодкі ягоди, дітлахи завжди приходили збирати її, а ще грали між кущами у хованки, тому що зарості створювали справжній лабіринт.

Парубок серцем відчував, що Танюша там, а ще побачив її вінок на землі. Вона, на відміну від інших дівчат, завжди вплітала садові троянди, які виглядали у вінку на диво гармонійно. А коли почувся приглушений дівочий схлип і за ним відбірна чоловіча лайка, Васько миттю зірвався між колючі кущі.

****

Сьогодні, як ніколи, Таня хотіла поворожити на вінках. Вона розуміла, що заміж поки ще зарано, адже вона щойно здала ЗНО і вступила до вишу, щоби майбутньому стати вчителькою англійської. І взагалі ті почуття ледь зажевріли в її серці, вона ще навіть не зустрічалася з тим, про кого мріє. Але… поворожити все ж таки хотілося. А ще хотілося, щоб вінок прибився до маєтку сільського голови.

Вже три роки поспіль Стас Жук залицявся до Танюши Мельник, а вона завжди зі сміхом відмовляла: «Ти ж он який дорослий дядько, а я ще мала дитина».

Станіслав був ласим до жінок, а вони також без уваги його не залишали, бо дуже гармонійно поєдналися в ньому чоловіча врода й тваринна брутальність. Пекучій брюнет з колючими очима, недбалою щетиною та зневажливою посмішкою, вдягнений у стильну футболку та джинси відомого бренда – він одним своїм виглядом запрошував до гріха.

Таня не бачила отого напускного шику, перед нею Стас був лише ще одним дорослим. А коли три роки тому Жук помітив, як подорослішала донька директора школи, вразився її красі та нестерпно забажав отримати. Дівчина була гарна, наче писанка, мала довге русяве волосся та пронизливі сині очі, а ще по-дитячому пухкі і настільки спокусливі губи, що хотілося припасти до них, і всмоктувати ту палку пристрасть, що плескалася в її небесних очах. Так, вже три роки він марив нею.

Але цього року для Тані щось змінилося: до неї проявив увагу друг Стаса, Йосип Пилипенко, а сам колишній залицяльник вів себе з нею прохолодніше. Йосип також був гарним, мав світле з рудуватим відливом волосся, глибокі зелені очі, а модна нині коротка борода та міцне спортивне тіло випромінювало мужність – таких чоловіків жінки теж не оминали. Тетяна ж для себе з сумом зрозуміла, що Йосип – не Стас, і відтоді саме Станіслав заволодів її думками, мріями, серцем.

Тому так бажала пустити вінок у воду, сподіваючись, що доля віднесе його до оселі Жуків.

Та не судилося. До неї підбіг захеканий Пилипенко та швидко заговорив:

– Там Стасові погано! Він ледве дихає! Просив покликати тебе!

Закохане серденько відкинуло усі сумніви, залишивши єдине і найважливіше: коханому погано. Мить – і Танюша вже готова обігнати вітер, щоб прилинути до Стасика якнайшвидше.

На краю галявини біля лісу, де рядочком стояли ятки зі смаколиками і випивкою, Таня заклякла на місці: перед нею за столиком сидів живий і здоровий Стас, поволі потягував пиво з пляшки, дивився на неї п’яними очима і хтиво посміхався. Таню наче холодною водою облили.

– Чого зупинилася? – обхопив її за плечі Йосип, підштовхнувши вперед. – Невже не бачиш, як погано йому без твої пестощів, того і гляди, сконає на місці. – він голосно розсміявся, від чого у дівчини шкіра вкрилася сиротами, а потім хрипко прошепотів у вухо: – Та й я не відмовлюся поласувати твоїми спокусливими принадами. – і грубо вхопив її за сідницю через тоненьку тканину сорочки так, що Таня аж підскочила від несподіванки, болю і огиди.

Дівчина намагалася втекти, відштовхнувши від себе кремезного чоловіка, але той боляче стиснув її руку своєю долонею, наче залізними лещатами, і потягнув уперед.

– Давай її за ятки, тут вже людей немає, всі на березі, тому ніхто не почує. – скомандував Жук.

Йосип потягнув дівчину, яка щосили впиралася, у темряву за спорожнілими ятками. Сюди ще досить голосно долинали пісні та веселі голоси селян.

-Я думаю, краще в кущі, - вказав вільною рукою Пилипенко.

Стас мовчки кивнув. Трійця попрямувала до колючих ожинових хащів. Танюша тремтіла від страху, розуміючи, що хочуть зробити ці покидьки, але не могла витиснути з горла ані звуку, щоб покликати на допомогу, лише мовчки пручалася.

Коли на мить зупинились перед заростями, Таня скористалась моментом і з усієї сили зарядила ногою Йосипові в пах. Той зі стогоном зігнувся, але руку так і не розслабив, а, коли за хвильку вирівнявся, дівчина встигла помітити лише здоровенний кулак, що прямував їй в обличчя, а далі – темрява.

– От, курва! – смачно вилаявся Пилипенко. – Так вгатила, трохи здібностей не позбавила!

Він закинув непритомну дівчину на плече, від чого багатий вінок, який ще й досі увінчував її голову, звалився у траву.