2

****

Вже кілька років поспіль у Вільшанах проводили районне фольклорне свято Купайла. За селом, де ліс із річкою приязно сусідили, простяглася величезна галявина. Саме тут щороку збиралися ті, хто відроджував давні слов’янські звичаї, і ті, хто бажав стати безпосереднім учасником народного дійства.

Василькові завжди подобалась святкова метушня. Його зачаровували купальські пісні, хороводи, стрибання через вогнище. Він із захватом аплодував, коли спалювали опудало Марени, та заворожено спостерігав, як дівчата пускали у воду вінки.

Цього року він радів, що виписали його з лікарні завчасно. Із самого ранку він відчув себе достатньо бадьорим і сильним, щоб бути корисним у підготовці до свята. Він натягнув кепку на вухо, яке досі ще приховували бинти та в супроводі мами пішов за село, де повним ходом готувалися до Купайла.

На галявині, наче у мурашнику, снували люди, метушилися робітники, які зводили сцену для фольклорних колективів, бігали дітлахи. Звідкілясь з’явилася невгамовна трійця: Микитка, Артемко та Шурко.

– Маргарито Петрівно! – звернувся Микитка. – А відпустіть-но з нами Васька. Ми йдемо допомагати носити дрова для вогнища.

Вчителька суворо глянула на трьох шибеників, та все ж дозволила:

– Гаразд! Але дуже прошу, будьте обережними, щоб знов не втрапити в якусь халепу. – Жінка обернулася та попрямувала до гурту вчительок, які з соломи та гілля робили опудала Марени та Купайла.

Хлопці ж пішли до вантажівки, якою привезли дрова на багаття.

– Ваську, скажи, а тобі було боляче, коли тебе струмом вдарило? – цікавість вже розпирала рудочубого Артемка.

Дурник лише посміхаючись закивав головою.

– Як же ти вижив після такого? – здивувався Шурко.

– Васько – везунчик! – парубок сяючи повторив слова лікаря.

– А може в тебе після удару якісь супер-здібності з’явилися? – кортіло дізнатися довготелесому Микитці.

А той лише ніяково здвигнув плечима.

– Можемо перевірити… – Микитку вже цілий місяць мучила ця невідомість, а бажання віднайти істину розї’дало зсередини.

– Ти чого? Нас же його мати попередила! – перелякано промовив, округливши маленькі оченята, Шурко, який ще не відійшов від попередньої «перевірки». – Жодних халеп!

– Дійсно, Довгий! Я цього разу згодний з Круглим. – підтримав Шурка Артемко. – Бо Петрівна має такі супер-здібності, які тобі й не снились: спопелить тебе поглядом, а попіл розвіє.

– Ну добре-добре, – знехотя погодився Микитка. – А може він все ж обраний. Ну, як Гаррі Поттер, «хлопчик, що вижив»…

– Довгий!!! – в один голос вигукнули Шурко з Артемком.

– Та я пожартував! – розсміявся Микитка, а його сміх підхопили і друзі.

За хвилину вони вже допомагали вивантажувати дрова з машини.

****

Святкувати почали чи не з самого ранку: на галявині повиростало з кільканадцять яток з ласощами і напоями, де найбільш зацікавлені щогодини частувались.

Найцікавіше дійство розпочалося надвечір. Василь плескав у долоні, коли розпалювали купальське вогнище. Вогонь здійнявся високо в небо, здавалося, що своїм полум’яним язиком він хоче злизати усі зорі. Хлопець навіть відбіг подалі, щоб перевірити, чи на місці зірки. І, заспокоєний, повернувся до гурту.

Зі сцени лунали народні пісні, а ведуча у перервах між виступами розповідала про свято:

– Купальське вогнище, згідно з переказами, має велику магічну силу. Через нього стрибають усі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Тож вважалося, що коли дівчина та хлопець, які кохають одне одного, взявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з'єднаними, то їх чекає шлюб.

Василько нарешті побачив Танюшу. Дівчина у довгій до п’ят полотняній сорочці, прикрашеній вишитими візерунками, водила з іншими дівчатами хоровод навколо вогнища. Її шовковисте русяве волосся прикрашав пишний вінок з лугових трав та квітів. А обличчя без сліду косметики було свіжим і ніжним. Вона м’яко ступала босими ногами по траві, вплітаючи свої рухи у спільний хоровод.

– Існує повір'я про цвіт папороті, котрий нібито з'являється в купальську ніч. – знов почувся голос ведучої. – За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Лише той, хто має світло в серці та чисті думки, може здобути її. Тоді йому відкриються таємниці світу, він зможе розуміти мову звірів і птахів, дізнаватися про долю людей, зцілювати хворих, зможе знаходити заховані в землю скарби.

Коли почалися стрибки через вогонь, Василько радо плескав в долоні усім, хто вдало стрибнув, і сміявся разом з усіма, коли хтось схибив.

Улюбленим видовищем на святі для дурника було спалення опудала Марени. Він намагався усі свої страхи вкинути у багаття з тією нечистою силою. Тоді зі сміхом споглядав, як у полум’ї корчиться солома, як скручуються і тьмяніє листя, як обвуглюються гілки. І сміялося йому в цей час завжди легко і весело.

– Ще одним обов'язковим атрибутом свята Івана Купала є купальський вінок, який роблять з польових трав та квітів. – лунало зі сцени. – Незаміжні дівчата тікали від хлопців, щоб гадати на судженого. До вінків прикріпляли свічку, запалювали її та пускали вінки на воду. За народним повір'ям, куди попливе вінок – з тієї сторони живе «суджений». Вважалось, якщо вінок добре пливе і свічка не гасне, то дівчина скоро вийде заміж, а якщо тоне чи крутиться на місці – то ще дівуватиме.

Василько почув слова ведучої і подумав, що дівчата вже пускають вінки. Тому рушив до річки за старий млин. Там дівчатка його не побачать, а він зможе подивитися, як ворожить Танюша.