Глава 36. Кохання — головне?

Анфіса

Я зайшла в нашу з Мілою кімнату. Швидко скинула шубку і чобітки, втомлено завалилась на ліжко.
— Як тобі побачення з Деном? – нашорошила вуха занадто цікава подружка.
— З Віком, – поправила її, зручно умощуючись на ліжку, – І взагалі, яке то побачення? Це надзвичайно приємний вечір!
— Як так сталось? – у дівчини від здивування округлились очі.
— Пам'ятаєш, той фільм, що я хотіла подивитись? – запитала в Міли.

Вона у відповідь тільки кивнула.

— Вік запросив на його першу трансляцію, – дещо соромлячись, прошепотіла я, — Так, я спочатку хотіла йти з Деном, та потім виявилося, що у Віка є зайві квитки на омріяний мною фільм. Врешті-решт, Ден передумав куди-небудь іти і запропонував повертатися в гуртожиток на чайочок, а я не захотіла і пішла з Віком у кіно. Тепер можеш мене соромити.
— Непогано провела час, – присвиснула Міла, – Точно чайочок з Деном звучить якось нуднувато, а потрапити на перший сеанс, та ще й із таким веселуном, як Вік... Багато чого коштує, – подруга грайливо мені підморгнула.
— Ой, не говори такого, — Я зарилася обличчям в подушку, щоб сусідка не помітила мого збентеження, – Що ти знайшла в тому миршавому блондині? – запитала я.
— Так не кажи! Веселий, красивий, розумний, начитаний, перспективний, а головне  – багатий. Купить і машинку останньої моделі, і віллу на сонячному побережжі, і ювелірку з діамантами чистої води... — подруга, кружляючи кімнатою, підійшла до мене і присіла на край ліжка...
— І білку разом із свистком не забуде придбати? – зіронізувала я, – Не потрібен мені такий хлопець. Вірніше, якби не його статки … якраз вони на заваді.
Міла задумливо постукала пальцями по покривалу.
— Цікаво, цікаво. А як щодо інших його якостей? Ти б краще закохалася б у горбаня з Нотр-Дам?
— Не в тому річ. Я почала вагатися, мої почуття ніби опинилися на роздоріжжі. От що мене турбує. Мені б не хотілося пропустити повз себе справжнє кохання, – здавалось, що я говорю не з дівчиною, а з подушкою.

Проте я аж ніяк зараз не могла показати подрузі червоне обличчя.

— Хіба кохання – головне? – здивувалась подруга.
— Звісно. Без нього будеш почуватись, як карась у солончаку, – відізвалась я.
— Достаток хіба не забезпечить любов? – слова одногрупниці вивели мене з рівноваги, тому я вирішила відстоювати свою думку. Я повернулась на спину і рвучко припіднялась на ліжку.

— Але ж яке може бути кохання, коли на першому плані перебувають гроші! – рішуче промовила, заглядаючи в її горіхові очі.
— Давай проговоримо спочатку про цей вечір, а потім будуть промови ображеної дівчини, – серйозно почала говорити Міла, намагаючись притаїти веселість.
— Хто тут ображена дівчина? – зойкнула я, сідаючи в позу лотоса.
— Здається, Вік мало обіймав тебе? Обдарував увагою і весь час зиркав на престарілу дамочку в кислотному парику? – хитро прошепотіла шатенка, стріляючи поглядом сяючих очей.
— Міло, достатньо про це говорити! – спробувала зупинити подругу, яка з кожною хвилиною все більше веселилася.

—  Тоді розповідай. Можливо, до тебе підходить Вік такий із себе крутий б'є по морді Дена і говорить: «Це жертва мого кохання, відчепись від неї». А ти... — на цьому моменті, втомившись слухати таке жахіття, я перервала її:
— Вже розповідаю, – я декілька разів вдихнула і видихнула повітря, концентруючись на спогадах, – Знаєш, мені було так класно дивитись з ним фільм... Він може хоч іноді, але здатен себе нормально поводити... — чомусь мої слова виглядали занадто замріяними і солодкими.

Я подумки відштовхнула себе від такого романтичного тону розмови і розпочала говорити нормальним, як на мене, голосом:

— Міло, ми дуже гарно провели час разом. Я навіть дозволила йому пригостити себе попкорном, – зауважила з легкою посмішкою на губах, – Фільм мені надзвичайно сподобався. Вік навіть ніжно стискав мою руку, підтримуючи в найбільш напружені моменти, гладив її, коли я відчувала в цьому потребу. Він ніби читав мої думи і бажання. Після фільму я ледве не втекла, але він встиг мене спіймати. Під час сеансу я мимоволі сказала, що хотіла, щоб цей вечір продовжувався б вічно. А він мене спіймав на слові. От завжди так, – моя розповідь чомусь була занадто теплою, – Він завжди так робить – хитрить, не дає розслабитись, ставить умови, щоб провести разом якомога довше часу поруч зі мною. Ми довго гуляли засніженим містом, милуючись сяйвом снігу у світлі неонових вогнів і ліхтарів. Він запропонував мені купити прикрасу: браслет, сережки, перстень – йому було без різниці. Але я відповіла, що він не купить мою любов нічим у світі. Признаюсь чесно, я від нього втекла. Оце і все. Міло, я не розумію, чому ні разу за вечір не згадувала про Дена? Навіть не порівнювала їх, хоча поряд з Денисом чомусь завжди лізуть у голові подібні порівняння. Чому мені було так класно із Віком? – я з очікуванням поглянула на вдячну слухачку, яка тихенько сиділа і вислуховувала мою промову навіть не перебиваючи.

— Знаєш, ти насправді кохаєш Віка, – піднімаючись з мого ліжка і відходячи від мене на кілька метрів, заявила ця нахаба, – Так говорить психологія.

Чому ж, подруженько, так далеко від мене відійшла? Чи боїшся чогось, чи вважаєш, що встигнеш першою вилетіти за двері від мого гніву?

— Ще й психологію приплітати? До чого вона тут? Я кохаю тільки Дена! – я вирішила продовжити бесіду в миролюбних тонах, повторюючи, ніби папуга, зрозумілу тільки для себе істину.

— Ти це промовляєш за звичкою, ніби вмовляєш себе. У нього симпатична зовнішність і все. Ден – справжнісінький лось, який удає із себе хтозна що! Він, звичайно, хороший хлопець, але не для тебе. Не для твого характеру. А Вік тобі подобається в глибині душі. Ти просто не хочеш собі і Віку в цьому зізнаватись, тому відгороджуєшся вдаваним коханням до Дениса від справжніх почуттів, ніби пічною заслінкою від ароматної здоби. Зізнайся собі в цьому, досить себе мучити, – подруга намагалась достукатись до мого здорового глузду, який валявся зв'язаним та ще й із кляпом у нетрях моєї свідомості.
— Я не хочу тебе слухати, – я взяла із тумбочки підручник і почала читати домашній параграф.
— Ти колись зрозумієш мою правоту, – гордо промовила подруга, – А для початку, – книгу переверни, а то намагаєшся читати догори ногами.
— Я сама в собі розберусь, - відповіла, занурюючись у світ термінів.