Глава 35. Похід відміняється чи призупиняється?

Анфіса

Я не знала, що зі мною відбувається... Я... я його ненавиджу! Повинна ненавидіти! Коли побачила Віка на порозі гуртожитку, то зрозуміла, що рада появі цього клятого нахабного блондина. Серце, ти зійшло з розуму?! Хоча в тебе його зовсім не існує… Що ти можеш знати? Невже ти на розумієш, що я кохаю тільки Дена?! Марно... Марно! Я не в силах забути...

Як я його ненавиджу за те, що цей негідник мені подобається! Глибоко, глибоко в душі теплиться почуття, порушуючи мою душевну рівновагу. Я повинна відновити свої щити ненависті, щоб довго, щасливо і без Віка швидше настало спільне майбутнє в наших відносинах із Деном. Я спробувала поводити себе в компанії Віктора, як остання грубіянка, але це не зовсім вдавалось, коли я зустрічалась з його щирістю. Це була тільки гра?

Звісно ж Вік би не заявився мене запрошувати на мелодраму. Не в його стилі. Значить, обманка. Що тоді хотів від мене блондин? Занадто задумавшись, я послизнулась. Та скільки можна! Я не витримаю ще одних обіймів. Моє тіло продрав льодяний озноб, коли мене підхопили руки такого ненависного хлопця. Дихання вже перехопило від хвилювання. Мабуть, це були наслідки падіння. Серце швидше закалатало від стресу.

— Навіщо ти з'явився в моєму житті? – тихо поскаржилась я, заглядаючи в його блакитні очі, де плескалось безмежжя любові.
— Щоб ловити тебе, – з посмішкою відповів він.
— Ти тільки марнуєш мої плани і не даєш насолодитись побаченням із коханим, – я промовила ці слова так, щоб їх не почув Ден.

Я поступово звіріла на Віктора, адже мені не хотілось покидати його надійних і теплих обіймів. Я гостро розуміла, що мої слова ріжуть його по живому, але не могла, та і не хотіла стримуватись. Я хотіла причинити йому муку, щоб він облишив мене у спокої. Він хоче мене купити, як чергову дівчину, а потім, закохавши у себе, запросто кинути. Цей номер зі мною не пройде!

— Невже? Що ти скажеш про побачення, на якому я познайомив тебе з Абрикосиком? Чи ти планувала закінчити життя під колесами автобуса? – на його губах з'явилась знайома нахабна, зарозуміла посмішка завойовника. Фільтр романтики остаточно розвіяли ці жорстокі слова. Адреналін гніву жагучими іскорками промчав по всіх судинах, приносячи азарт перепалки.

— Негіднику, відпусти мою Фісу! – до нас підійшов Ден.
— Ти хотів, щоб НЕ твоя Фіса впала? – хмикнув Віктор, – Де ж ти був, коли твоїй дівчині потрібна була допомога? Що, повторював зі шпаргалки любовний віршик, щоб урочисто продекламувати?
— Відпусти її! – зі злістю почав вимагати Денис, штовхаючи блондина в плече.

Якби я не висіла на руках хлопця, то він би майстерно ухилився від удару, але... Поштовх виявився такої сили, що мій недавній рятувальник був змушений ступити крок назад. Всьому провиною крига! Я просто ненавиджу цю зиму! Цього разу рівновага підвела Віка і ми з ним дружно полетіли в найближчу кучугуру.

— Фісочко, ти себе нормально почуваєш? Не вдарилась? – з тривогою поцікавився Віктор.

І це при тому, що я приземлилась на нього, а не на кірку льоду, яка покривала замет.
— Що на рахунок тебе? Дуже вдарився? – чомусь несподівано для себе вирішила вряди-годи проявити турботу я.
— До нашого весілля не залишиться і сліду.

В такі моменти я хочу його просто прибити. На смерть. Одним ударом. Хоча ні, ця нахабна істота не заслуговує на таку легку погибель.

— Ах, ти... — я не встигла виказати йому все, що про нього думаю, як до нас підбіг зляканий Ден.
— Фісо, ти не сильно вдарилась? З тобою все добре? – брюнет стрімко підхопив мене на руки, стиснувши в міцних обіймах. А потім поставив на відносно надійну, але не для мене, ділянку землі. Потім подав руку Віктору:

— Вибач, я був сам не свій.
— Боїшся загриміти в камеру за травмування моєї персони? – презирливо запитав Вік, без допомоги піднімаючись на ноги.
— Чому ти постійно звинувачуєш Дена у боязні? – заступилась за хлопця я.
— Ти ще не збагнула його сутність? – здивувався Вік.
— Достатньо! Досить мене в усьому звинувачувати, – прокоментував брюнет.
— Сваріться стільки, скільки хочете, а я пішла, – я спробувала обережно, але ефектно обернутись на підборах.
— Зачекай! Ти ж обіцяла, – кинув мені услід Ден. Я трохи стишила кроки, але не зупинилась.
— А якщо ми підемо на інший фільм? – запропонував Вік.

Я завмерла на місці, адже цікавість також була моїм запеклим ворогом, як і цей нахабний блондин.

— І що ти пропонуєш? – скептично хмикнув Денис, – Нема нічого кращого від мого варіанту, – палко запевняв він.
— Не факт. Фіса писала про цей фільм на своїй сторінці. Так от, я зовсім випадково дізнався, що сьогодні в одному кінотеатрі відбудеться його пробна трансляція. Підеш зі мною, красунечко?

Я швидко обернулась і побачила задоволену посмішку на обличчі Віка. Мені так захотілося потрапити на трансляцію, що готова була піти туди, хоч із чортом.

— Я... Так, – серце забилось в надії здійснити мрію.
— Фіса не піде з тобою, – Ден власницьким рухом обійняв мене за талію.
— Я хочу і піду. Дене, що це за початок шаленої тиранії? – ображено глянула на коханого брюнета. Така поведінка мені вже зовсім не подобалася.
— Я не відпущу тебе з цим негідником одну, – стояв на своєму, як впертий баран, Денис.
— І в чому це виражається? Дене, ти вважаєш, що я викраду Анфісу? – питання хлопця застигло в повітрі.
— Достатньо сварок, – наказала я, – Віку, а скільки в тебе квитків?
— Чотири. Нехай два з них прогорять, але я не віддам жодного цьому, – Вік презирливо глянув на Дениса.
— Ну і не потрібно, – відповів брюнет, – Ми з Фісою посидимо в гуртожитку, чайок поп’ємо, за життя поговоримо... Так, кохана? Якщо ми не встигли подивитися НАШ фільм, то й з оцим ти нікуди не підеш, – голос Дена обволік мене неабиякою ніжністю.

Моє серце розтануло від такого неочікуваного, але приємного звернення. Проте про омріяний фільм я ніяк не могла забути. Та й сидіти в гуртожитку, ніби квочка, мені не хотілося.