Глава 34. Коли псуєш плани

Анфіса

Ми з Мілою повернулись у кімнату. Як тільки я впала на ліжко замученим шматком Фісочки, у двері хтось постукав.

— Та скільки можна. Останнім часом скільки візитерів, що й подітись від них немає куди... — промуркотіла сусідка, – Хоч на безлюдний острів тікай.
— Ти ж сума знаєш, що я не встану, – відповіла, зариваючись обличчям у подушку. Шатенка зітхнула і пішла відчиняти.
— Фіса вдома? – цей голос я не переплутаю із жодним іншим в цілісінькому світі! ДЕН! Вау! Він прийшов мене відвідати! Серце закалатало в шаленому вальсі щастя. Я хутко зіскочила з ліжка. Глянула на себе в настінне дзеркало. Нашвидкуруч осмикнула бірюзовий светрик і пригладила руде волосся.
— Фіса вдома, – ледве не перечіпаючись через абияк взуті капці, провальсувала до дверей.
— Приймай ще букет, – попередила про квіти Міла, – Червоні троянди, як і минулого, і позаминулого разу, – нудно і монотонно протягнута подруга, – Ніякої фантазії!
— Вони хіба не подобаються Фісі? – з тривогою поцікавився Ден, – Я чомусь вважав, що Анфіса полюбляє саме червоні троянди.
— Подобаються, – відмахнулась дівчина, – Але хочеться оригінальності...
— Щоб замість квітів Денис дровець приніс? – єхидно поцікавилась я, – Піч складемо, якщо нас з гуртожитку не виженуть, а Ден хмиз безплатно носитиме на спині?
— Не так радикально. Букети із сенсом принаймні, – запропонувала шатенка.
— Хто сенс потім в Інтернеті шукатиме? – підняла брови я.
— Я можу в букет листочок із сенсом покласти, – знайшов вихід із ситуації Денис.
— А, ладно, проїхали, – махнула рукою Міла на вчинене нею ж свавілля, – Лірика закінчилась. Настав час привідкрити карти. Хочеш запросити Фісу на побачення? Вечір поки що ніхто не забив.

Я підхопила букет з рук Дена і пішла примощувати його поруч з іншим, вдаючи, ніби мова йде не про мене. Проте хлопець мовчав аж до мого повернення.
— Фісо, сходиш зі мною в кіно? – я бачила по його сірих очах, що студент так сильно покладається на цю затію, що в нього розірветься серце, якщо я відмовлю.
— Гаразд, я згодна. А на який фільм пропонуєш сходити? – я вдала захоплення.

Денис оголосив назву і навіть головних акторів.

— Жанр який? – Міла брала активну участь в обговоренні, – Чим плануєш задобрити дівчину?

Так ми й пішли на мелодраматичну комедію. Вдвох. Ден пропонував приєднатись і подружці, але вона відмовилась, натякнувши мені, що слід зайняти місця в останньому ряду. Якщо чесно, зараз би я хотіла подивитися жахастик або трилер, адже моє життя перетворилось у суцільну мелодраму і без того. Ми з Деном під ручку спустились сходами на перший поверх. Я підійшла до вхідних дверей і прочинила їх.
— Фісочко, не потрібно так занадто різко, – мій погляд зіткнувся з його.

В його блакитних очах танцювало здивування впереміш із нотками насмішки.
 

***
 

Віктор

Гуртожиток нашого університету мав вигляд літери «П», яка оточувала щось подібне до внутрішнього двору. Звісно, я міг завітати до коханої рудої бестії і обійшовши більшу половину гуртожитку, але вирішив, що через галявину доберусь до красуні швидше. Я хотів попередньо завітати до Фіси, щоб розвідати обстановку, а потім принести подарунок. Після цього я поведу дівчину в одне місце, де здійсниться одна невелика її мрія. Про її заповітне бажання я ще місяць тому дізнався у соцмережах серед кількасот цікавих статей. Потім збирав по своїх каналах деяку інформацію. Але дівчина також прагнула зі мною возз’єднатись. Щоб прибити дверима, напевно. У всякому разі саме від них заледве не постраждало обличчя, проте я встиг успішно ухилитись.

— Що ти тут робиш? – вимагала відповіді знервована Фіса, притискаючись до Дениса. Так, а він що тут забув?
— Та я прийшов за тим, що й Ден, – широко посміхаючись, відповів я.
— Запросити Фісу на фільм? – хлопець сказав назву, яку я ще ніколи не чув. Мені потрібно було якимось чином зіпсувати їхні плани романтичного побачення. Адже мені хотілося саме сьогодні здивувати дівчину незвичайним презентом, але нічого, просто припасу подарунок до завтра. Думаю, Серж підлаштується під потреби сюрпризу.

— Друже, ти прямісінько думаєш так, як я, – я від усієї широти душі хлопнув Дена по плечу. Анфіса нахмурилась. Мабуть, запідозрила мене у блефі.
— Я і допоміг би якось тобі, але не можу, адже домовленість і все таке... — я помічав, що Денис ну ніяк не хоче ділити зі мною побачення. Він намагався відмовити мені у ввічливій формі, щоб відв’язатись від мене. Проте це не так просто, не на того напав. Оце так вчасно ми зіткнулися, краще й бути не може.

— Мені ж саме через тебе і довелось дописувати той пунктик, – натякнув Денису, – А тепер, коли я мріяв з приємною компанією сходити в кіно, ти мені дорікаєш? Якщо я не помиляюсь, то повтору слід чекати не скоро, – лиш би зійшло за правду.

Нічого схожу разом з ними у кінозал і ще подивимося, хто виявиться третім зайвим. А по дорозі моя руда бестія точно послизнеться, то кому ж її знову врятувати від зіткнення з асфальтом? Сподіваюся, що Ден прийме мій напір за чисту монету і не відмовиться від виконання того малесенького пунктика нашого договору. Хоча я б на його місці придумав би сто і одну причину, щоб сходити з дівчиною на прогулянку тільки вдвох.

— Так, звісно, – обличчя хлопця вкрила блідість страху.

Пам'ятає, що той пунктик я ввів нібито для нього і не хоче виглядати в очах Фіси страшенним боягузом, який боїться присутності суперника. Ех, Фісочко, не з тим ти зібралася на побачення.

— Про що ви говорите? – здивувалась кохана.
— Нічого такого, – за веселістю Дена чітко проглядав шалений мікс із всіляких емоцій і почуттів.

Мабуть, не солодко йому приходилось. Душа стискалась в заячих конвульсіях страху. Дене, брати участь у марафоні по завоюванні рудої бестії – це тобі не квіти збирати для гербарію чи м’ячики в корзину закидати.