Глава 33. Пора визначитись, або сюрприз у коробці

Анфіса

Вчорашній день химерною мозаїкою із перенасичених емоціями спогадів безперестанку крутився в голові. Занять по покращенню акторської майстерності у ролі Снігуроньки не передбачалось. На лекції аж ніяк не хотілось плентатись. Добре, що сьогодні буде повторення  матеріалу за останній місяць, тому чіпати мене ніхто не буде. Міла також здавалась занадто задумливою. У наших головах лунали звуки одного спектаклю.

Мабуть, вчорашній день не забудеться принаймні до Нового року. А то й довше. А якщо я не виберу жодного з них? Що тоді буде? Новий термін? Та за кого вони мене мають? А якщо не захочу зустрічатися з жодним із них? Ну чому хлопці не подумали про такий варіант? Чує моє серденько, що це Віктор приклав руки до такого повороту подій.

Перед очима промайнули сцени вчорашнього вечора. В нашу кімнату один за одним ввійшли Ден і Вік. Блондин притулився спиною до стіни і схрестив руки, ніби відсторонююсь від слів супутника. На його обличчі застиг відсторонений вираз. В цей час Денис вийшов на середину кімнати і почав говорити:

— Фісо, ми подумали і вирішили, що тобі потрібно вибрати одного з нас до настання Нового року. Розумієш, достатньо нас мучити, вибери одного і відпусти іншого...
— Більшого нахабства не зустрічала. Що ти про це думаєш? – запитала Міла у Віка.
— Про мучити – не моє, – відповів він. Щоки Дена покрив легкий рум'янець.
— Ми спробуємо приділяти тобі якомога більше уваги, – продовжував говорити Денис, – Так ти зможеш вибрати собі хлопця, та в подальшому законного чоловіка.
— Про законного чоловіка також не моє, але якщо Ден наполягає, не відмовлюсь стати на рушничок з Фісою, – підсумував розповідь Віктор.

Спогади не хотіли тьмяніти, з часом тільки наливаючись барвами і виразніше прояснюючи подробиці. Мені вкотре захотілося обговорити ситуацію з сусідкою по кімнаті, це ж вона в нас спеціаліст по влаштуванню особистого життя.

— Міло, що ти думаєш про вчорашнє? Я не маю сили розібратись із цією купою неочікуваної і не менш шокуючої інформації, – попрохала я поради в кращої подруги.
— Я над цим давно ламаю голову. Фісо, залишається тільки вибрати. Вони ж зрозуміли, що ти вагаєшся між ними, – знизала плечима подруга.

Така розмова відбулася, коли ми повертались із навчального корпусу в гуртожиток.

— Розумієш, я не хочу грати за їхніми правилами. Хочу розірвати це замкнене коло! Я не можу тримати себе в рамках! Міло, ще й ти говориш мені про білий прапор, який я повинна віддати цим двом негідникам? Класно зі сторони ділити Фісочку, але, що на це скаже Фісочка, нікого не хвилює, – емоції бунтівним потоком рвали серце і розум, змушуючи душу кричати від обурення.
— Заспокойся, Фісо. Я спробую допомогти тобі виплутатися із непростої ситуації, – подруга обійняла мене за плечі, проте мій гнів не збирався згасати, як свічка від пориву вітерцю, навпаки – набирав оберти.
— Невже з цим можна щось вчинити? Ці двоє змовників цілеспрямовано заганяють мене в глухий кут? Гаразд, я розумію, Вік. Це в його стилі – бентежити мене черговим вибриком. Але Ден?! Не розумію, – почуття виплескувались назовні фонтаном розпеченої лави образ.
— Хм, кожна ситуація має, як мінімум, два виходи, – відмітила прописну істину шатенка.

Теж мені подруга! Замість реальної поради вона вирішила погодувати мене цитатами філософів.

— Втекти на інший кінець країни від цих двох ненормальних? – сьогодні мене заносило на поворотах.
— Таких радикальних мір не знадобиться. Не розумію, що тебе бісить у цьому договорі. Якби все було нормально, то б ти не поводила себе, як гібрид пантери, змії та крокодила, – висловила здивування подруга.
— Не знаю. Просто виводить, – пробурмотіла я, в задумі потираючи чоло.
— Розберемо по пунктах, – кивнула дівчина, – Якщо ти погодишся зустрічатись із Деном, то Вік буде змушений відступитись і уникати твоєї компанії.
— Мабуть, це мене й виводить, – зітхнула я, – Щоб Вік просто відступив, не отримавши бажаного? Та ніколи не повірю! Не уявляю, про що вони говорили, але впевнена, що він задурив Дену голову і примусив підписатися під безліччю незрозумілих пунктиків. Вік його просто перехитрить, ось побачиш!
— Можеш стати його дівчиною, – я навіть не хотіла чути цього абсурдного припущення, але під питальним поглядом подруги довелося ще й відповідати:
— Та щоб я? З ним? Жартуєш? Я Дена, до речі, кохаю! А Вік просто завжди поряд, смішить мене, підтримує, викликає викид адреналіну. Та він вміє тільки бісити мене і... — щічки залив густий рум'янець.
— Гарно цілуватись? – хмикнула мила подруженька.
— Ей! Припини! Досить небилиць! – запинаючись і червоніючи ще більше, запевняла дівчину.
— Я зрозуміла, що Вік вчора говорив чисту правду, – посміхнулась Міла, – Я Дену нічого не розповім, – гаряче пообіцяла вона, – А на рахунок твоїх двох хлопців, поки що розслабся і отримуй задоволення. Молодість втече...
— Стоп, – зупинила філософію дівчини на зародковому етапі, – Дійсно, мені потрібно розвіятись сьогодні, тому я погоджусь сходити на побачення, якщо хтось із них прийде на гостини, – пообіцяла я.
 

***
 

Віктор
 

Я зайшов у кімнату друга у гуртожитку. Вона була досить комфортна, адже наш університет вважався досить крутим. Деякий час тому Серж вирішив переселитися в гуртожиток, мотивуючи своє рішення прагненням до самостійного життя. Насправді він утік від надмірного нагляду батьків, щоб вести особисте, неконтрольоване ніким, безтурботне студентське існування.

— Можна в тебе залишити цю коробку? – я підборіддям показав на об'ємний ящик, який тягнув в руках.
— Щось новеньке. Знову подарунки для Фіси? – друг відірвався від підручника і з цікавістю поглянув на мене.
— Звісно, для неї, – я поклав ящик із спеціальними отворами на підлогу і присів на стілець, – Ця дівчина поводить себе так, як... — у мене забракло слів, але влучна асоціація вдало підвернулась під язик, – Як перчинка з характером. Саме так. Я думаю, її серце підтопить вміст цієї коробки.
— А що там? – поцікавився хлопець, – Ціла коробка цукерок?
— Ні.
— Щось їстівне? – очі кращого друга загорілись азартом.
— Якби цей кошмар не сподобався Фісі, то я б із задоволенням відправив його у духовку під медово-гірчичним соусом, – відповів я.
— Здаюсь, – відповів Серж.