Глава 31. Вибір між двома вогнями

Анфіса

Міла мабуть відчувала, що наша розмова переростає в черговий скандал, тому поспішила змінити тему і перевела погляд на коробку в руках Віка.

— А що це за пакунок? – вона вирішила за краще втрутитися у нашу перепалку, проявивши неабияку цікавість.
— Фіса вирішила погасити свою заборгованість перед тобою, – відповів хлопець.
— Класні новорічні кульки, – конкретизувала я, – Замість розбитих. Думаю, ці й невеличкий політ з моїх рук зможуть пережити, – запевнила сусідку.
— Прошу обійтись без експериментів, – підняла руки в захисному жесті Міла, та пожадливо кидала погляди в бік пакунка.
— Гаразд, – погодилась я, – Дозволяю тобі самостійно прикрашати нашу ялинку!
— Куди пакунок покласти? Чи ми відразу нарядимо пальму? – поцікавився Віктор, окинувши нашу кімнатку прискіпливим поглядом.
— Можна в шафу, – Міла відчинила дверцята.

Коли кульки були сховані, у двері кімнати хтось нерішуче постукав.
— Хто відчинить? – уточнила я, розуміючи, що ця важка місія ляже на мої плечі.

Зітхнувши, я пішла на серйозну розмову з візитером, адже без вагомої причини до нас не ходили. Я відчинила двері і приготувалась до численних прохань, як мені майже в обличчя потрапив букет розкішних червоних троянд. Я встигла оцінити їх приємний солодкий аромат перед тим, як квіти від'їхали в сторону. Я щиро посміхнулась Дену.

— Це мені? – запитала з тривогою в голосі.

А якщо букет принаймні для Міли? А якщо хлопець переплутав кімнату? Проте всі мої сумніви розвіяла одна посмішка цього чарівного брюнета. О, моє серце! Який він гарний! Як довго темними бездонними ночами я проливала сльози в подушку не в змозі винести мук любові. А тепер, коли Денис зі мною, я не можу не думати про хлопця, який стоїть за спиною, і звісно ж, спостерігає за нами. Його поцілунок ядовитою ртуттю ще горить на моїх губах. Його тиха сповідь у коханні ще бринить у серці нав'язливою мелодією життя. Чому я така? Чому завжди хочу чогось більшого? Обіймів і поцілунків одного і тепла серця іншого. Клятий Вік! Ненавиджу! Він країть мою душу, слідуючи швидкоплинній пристрасті і бажанню завоювати непокірну. Я не буду жертвою його бажань. Моя доля належить тільки мені.

— Привіт, Фісо, – голос Дениса колихав мене на хвилях ніжності, – Я приніс для тебе подарунок, – я не могла надивитись у його сірі очі.

— Я із задоволенням прийму квіти, – щиро посміхнулась, гостро розуміючи, що це єдиний шанс знищити нікчемні почуття, що почали зароджуватись між мною і Віком. Я палко хотіла продовжувати його ненавидіти, але сьогодні це почуття дало тріщину. Незначну, проте цьому нахабному блондину вистачить і мікротріщинки, щоб рознести моє серце на молекули.
— Я дуже дякую за мої найулюбленіші троянди, – палко повторила я і, розуміючи, що це мій останній шанс викинути Віка із особистого життя, поцілувала в щоку Дениса.

Хлопець спочатку зашарівся, але потім підтримав мою ініціативу. Його руки нерішуче обхопили мене за талію і притиснули до себе. Мені дуже не вистачало пристрасної іскорки Віка, проте душевне тепло Дена змушувало мозок очиститись від пригод сьогоднішнього дня. Спогади про день з блондином згасали на тлі нових емоцій. Здійснення мрії цьому стало виною? Так, я вже цілувала та обнімала Дена у «Макдональдсі», але тоді... Було по-іншому.
— Що ви робите? Невже не можна було обійтись без таких сцен падіння моралі? – нас перервав чийсь саркастичний оклик.

Ми з Денисом машинально розімкнули обійми і я, не втримавши рівновагу, полетіла назад. Так, мене підхопили. Але б я не дуже хотіла, щоб це зробив злючий Вік. Він відставив мене у сторону.

— Не втручайся, – у голосі хлопця металом дзвеніла серйозність.
— Чому ти чіпаєш мою дівчину? – сердито поцікавився Денис. Лише тепер я помітила, що він трохи вищий від Віка.
— Достатньо помилятись на її рахунок, – відповів Віктор, наближаючись до суперника, – Невже тобі не вистачало минулого разу? Захотів повторити марафон на всіх чотирьох, пересипаючи його сьогодні ганебним повзанням, – у хід майстерно пішли погрози.
— Давай не будемо в кімнаті дівчат з’ясовувати стосунки. Вийдемо в коридор, чи краще на вулицю і поговоримо, – промовив Денис, – Хоча краще сприйми поразку і зрозумій, що Фіса кохає... — почав говорити він, але суперник його перервав:
— Непогано цілується?
— Та що ти говориш, негіднику! – скрикнула я, почервонівши до кінчиків вух.
— Він не може цього знати, – в розмову втрутилась подруга, яка до цього моменту потерпала від всеохоплюючого шоку. Вона підтримала мою версію подій.
— Я не вірю, – в сірих очах Дена проглядав сумнів, – Що це ти вигадуєш?
— Твоє право, – хмикнув Віктор.
— Потрібно поговорити, – серйозно промовив Денис, пересмикнувши плечима.
— Не боїшся? – з насмішкою поцікавився Вік.
— Достатньо! Припиніть! – втрутилась я, – Не можу більше цього виносити! Зникніть з моїх очей! Обидва! – з очей мимовільно покотились сльози.

Я спробувала стерти вологу рукавом, але потік не припинявся. До мене підбігла Міла, обійняла за талію, пригорнула до себе.
— Все буде добре, – прошепотіла вона, а потім різко повернулася до хлопців, – А ви негайно забирайтеся звідси! Влаштовуйте на вулиці свої побоїща. Теж мені – бійцівські півні. Геть!
— Успіху бажати не будеш? – запитав у мене Вік.
— Та вже ж точно не тобі, – хмикнула я, гордо дивлячись ненависному студенту в очі.
— Фісо, – до мене наблизився Ден.

Міла якось непомітно підштовхнула мене в спину. Я зробила кілька кроків і потрапила прямісінько в обійми брюнета. Він ніжно поцілував мене у щічку.
— Хм, ви там ще довго? – притулившись до стіни, Вік коментував наші дії.
— Тримай, – хлопець поклав мені в долоні букет.
— Я буду тебе чекати, – відповіла я.
— Запрошую переможця потім завітати на чашечку чаю, – Міла хитро підморгнула відразу обом хлопцям, – З переможеного бійця наваримо холодцю.

Через мить двері тихо за ними скрипнули. Моє серце завмерло від хвилювання на надривній ноті.