Глава 28. Кролі фотогенічні?

Віктор
— Фісо, що ти маєш на увазі? – посміхнувся я, стежачи за рудою красунею, – Що ти ще придумала? Якщо бажаєш підробляти дресирувальницею, то не варто цього робити. Це дуже погана ідея. Якщо шукаєш місце підробітку, то пропоную спробувати попрацювати масажисткою. Це у тебе виходить бездоганно. До речі, твій фірмовий сольовий масаж припав мені до серця. Я не проти повтору. Денису подібного ти точно не робила. Так що в цьому аспекті я буду першим, – я не міг стриматися від легкого піддразнювання.

Дівчина спочатку розгублено закліпала довгими пухнастими віями, але потім видала фразу:
— Ти можеш пишатись тим, що станеш першою жертвою кролика на моїй пам'яті.

Просто обожнюю цю незвичайну бестію! Я мимовільно посміхнувся з її слів.

— Що там на рахунок штрафів? – зацікавлено перепитав в Анфіси, адже вона забула відповісти.
— Я знаю багато дівчат, які б із задоволенням зняли твою блондинисту шкірку і пустили б її на сувеніри, – з погрозливим виразом на обличчі відмовила співрозмовниця.
— Ти серйозно? Які ще багато дівчат?
— Зграя ошаленілих від кохання фанаток – не страшно?
— Придумай щось оригінальніше, – запропонував я.
— Це елементарно. Зайвий раз перед сном подумати – дрібниці, – відмахнулась Фіса.
— Раз так, то мені краще здатись, злякавшись твого гніву, – сміючись, я підняв руки в жесті капітуляції, – Я згоден на фото з цим скаженим породженням пекла в тому випадку, коли... — почав говорити я, але дівчина перервала мене на півслові:
— Постійно умови. Невже наші відносини не можуть без них обійтись? – поцікавилась Анфіса.
— Ммм... Уже відносини? Прогрес... — хмикнув я, жартуючи з Фіси, – Маєш на увазі любов? Я і ти...
— Ти... — дівчина ніяк не могла знайти слів, щоб висловити глибину обурення. — Які ти і я? Спочатку ти і Абрикосик. Ходімо, він нас уже зачекався, – красуня схопила мене за рукав пальта і потягнула за собою. Піддавшись її спробам покерувати нашим місцеположенням, я тихо прошепотів їй на вушко:
— Ти повинна прийняти якийсь один подарунок.
— Протягом побачення я про це подумаю. Але проходимо мимо ювелірних магазинів, – мабуть, дівчина хотіла помститись хоч зменшенням вмісту мого гаманцю, а то б нізащо не погодилась на такі умови.

Вона розуміла, що гроші, затрачені на презент, будуть для мене копійками. Однак чомусь відсікала всі спроби подарувати їй щось коштовне. Здається, в неї алергія на заможних хлопців. Як же вгодити моїй Фісочці, щоб вона не образилася і не натякала, що її почуття не купити за гроші?

Та спершу слід дізнатися, що ж іще задумала ця хитра бестія. Марудити мене походами по магазинах? Банально. Я розумію це і тепер. Що ж тоді? Потрібно гарно обдумати ситуацію. Проте зараз на мене чекала більш нагальна потреба – нахабний рудий кріль, який підозріло нагадує мені Фісу.
 

***
 

Анфіса

Ми рухалися до потрібної клітки і я приготувалася до веселої розваги.

— Тобі ж не подобаються умови, – підколов мене Вік.
— Закриємо цю тему. Думай краще про обійми з кроликом на камеру. Поглянь, який він милий, – попередила я зазнайку.
— Я назвав  би цього монстра справжнім ім'ям – кусюча подоба динозаврів. От хто він. А не мімішне травоїдне. Ще руку випадково відгризе, – сміявся Вік над моїми уявленнями про Абрикосика.
— Ти не любиш пухнастих тваринок. Відкрито зізнайся в своїй безсердечності, – хмикнула я у відповідь.
— Ти мене не знаєш, – обурився Вік, – У душі я – наймиліше створіння.
— Тільки цього факту ще ніхто не помічав, – останнє слово залишилось за мною, адже ми вже дістатись до столика з кліткою кролика.

Працівник виставки відчинив дверцята і Абрикосик вистрибнув мені прямісінько в обійми.

— Мій гарненький, – прошепотіла я, гладячи яскраво-оранжевого красунчика, – Ти занудився у клітці, і тебе ніхто не хоче гладити?

Вік із чоловіком підозріло подивилися у мою сторону.
— Тебе сфотографувати? – поцікавився хлопець, – Ви дуже схожі, тому і знайшли спільну мову.
— Звісно, фотографуй. Поглянь, як йому подобається, коли його гладять, – відповіла я, – Ти ж не відмовиш мені у такому дріб’язку?

Я, уявивши себе моделлю, налаштувалась на милу фотосесію, тому вертіла кролика на руках, примушуючи пухнастого приймати вигідні мені ракурси для фото. Кролик не пручався, можливо йому подобалося сидіти на руках. Вік зробив безліч кадрів, дивуючись разом із працівником виставки неймовірній сумирності тваринки.

Згодом настав час моєму супутнику слугувати підставкою для кролика. Я віддала пухнастика Віктору і приготувалась до веселощів. Цікаво, що скаже Міла на такі фотографійки? Чи їй краще не показувати? Абрикосик почав помсту нахабному блондину вже без мене. Першою була спроба кролика покусати Віктора, проте вона з тріском провалилась. Кріль навіть вуха використовував, як найважливіший аргумент для боротьби. Сердите пищання Абрикосика нагадувало розлючену лайку.

Згодом Вік зміг більш-менш зафіксувати тваринку. Кролик сидів на його руках сердито набурмосившись. Він нервово пряв вусами і рухав довгими вухами, що на фоні занадто серйозного, без ніяких емоцій, обличчя студента виглядало занадто кумедним. Зробивши кілька фотографій, я зауважила:

— Зробіть обличчя і морду простіше, – попрохала я в колег по нещастю, приготувавшись до продовження веселої фотосесії, – Уявіть, що ви найкращі друзі.

Від такої пропозиції не витримали нерви в обох. В цей момент вухань рвучко сіпнувся і, ніби пробка, стрілою вилетів із обіймів блондина. Вік в наступну секунду схопив вже повітря.
— Тримай його! – зойкнула я, зірвавшись у погоню.
— Фісо, зачекай, – за мною помчав і хлопець.

До перегонів за занадто швидким кролем долучилось ще багато бажаючих. Працівники виставки сердито зиркали на Віка, звинувачуючи його у втечі. Блондин активно намагався спіймати занадто прудкого кролика, навіть пропонував збігати за підсакою. Відвідувачі сприйняли веселу погоню як безкоштовний додаток до екскурсії і почали знімати на телефони цікаву забавку.