Глава 26. Що стане метою?

Анфіса

Ми нарешті дійшли певного компромісу, хоча, звісно, ніхто з нас не сподівався на чесну гру супротивника, і притримував, про всяк випадок, пару тузів у рукаві. Я ще не уявила повної картини майбутньої зустрічі, сподіваючись на імпровізацію. Все одно потрібно було щось вирішувати, адже я не хотіла втрачати бажану роль.

— Тепер можеш розраховувати на мою сьогоднішню адекватність, – переможно повідомив Вік, збігаючи сходами в глядацький зал.

Через мить хлопець зник за дверима, щоб покликати Ларису Петрівну. Відразу за ними з хвилинним інтервалом забіг занадто щасливий Ден. З цього моменту і почалось наше екстремальне тренування.

— На сьогодні достатньо, – зупинила нашу репетицію куратор, коли сонце перевалило за зеніт.

Я стомлено зітхнула. Не думала, що грати роль Снігуроньки виявиться важкою задачею. Викладачка постійно нас зупиняла, давала необхідні поради та настанови. Через деякий час втручання Лариси Петрівни припинились, вона із схваленням слідкувала за сценарієм. Повністю вдовольнившись нашою грою, вона подякувала нам та оголосила про закінчення тренування.
— Навіщо довго чекати? Запрошую тебе прогулятися просто зараз. Чим далі будеш відкладати побачення, тим довшим воно буде, – проходячи мимо, шепнув Віктор.
— Добре. Почекай десять хвилин, мені потрібно зайти в гуртожиток, – відповіла я.
— Розумію, тобі треба вбратися на незабутнє побачення? – посміхнувся він.
— Обійдешся, – хмикнула я, покидаючи неприємну компанію.

У коридорі мене наздогнав Денис.

— Фісо, як тобі репетиція? Як я впорався із роллю? З мене вийде переконливий Дід Мороз? – засипаючи мене питаннями, брюнет нерішуче обійняв мене за талію.

Дрібні іскорки різко пронизали моє тіло, змушуючи зітхання ледь чутно зірватись з своїх вуст. Нарешті, Ден вирішив стати трохи сміливішим, а це мене дуже порадувало. Я пригорнулась до коханого в надії стати з ним ближче.

— Пізнавальна репетиція, – відповіла на одне з його питань.
— Анфісо, у мене для тебе гарна пропозиція. Мої батьки запрошують тебе поїхати з нами цим літом в Іспанію, – запропонував Ден.
— Я подумаю, – на такі заявочки відразу не погоджуються, — Це тобі батьки дзвонили на репетиції?
— Ні, мені телефонували з редакції. Мою статтю надрукують в журналі, – далі мій мозок сприймав тільки його голос.

Коли ми опинилися зараз разом, то мені кортіло компліментів і ніжних обіймів впереміш із солодкими поцілунками, а не розмов про наукові досягнення. Для них ще знайдеться час – за чашечкою капучино із вершками та круасанами, проте не тепер.

Біля виходу з корпусу ми розпрощались. Денис, постійно перепрошуючи, швидко побіг вирішувати якісь нагальні справи. Одягнувши шубку, я почимчикувала до виходу з території університету. Телефон повідомляв, що ще немає й першої, проте організм вважав, що ми з ним мучились кілька днів над нещасним сценарієм.

— Агов! Це дівчатам можна запізнюватись, – я помахала долонею засапаному Віку, що швидко наближався до мене, – Чи ти уявив себе шістнадцятирічною гімназисткою, яка довго вирішує йти чи не йти на побачення?
— Вибач, Фісо, – каяття і сумління ніяк не палало в його безсовісних очах, – Трохи затримався. Потрібно було забігти в одне місце. Я планував, що встигну вчасно, однак, від усвідомлення того, що найгарніша дівчина ощасливила мене побаченням, мої ноги почали зрадницьки підкошувалися від хвилювання. Але я вже тут, і на нас чекає захоплююча мандрівка. Ходімо, – Вік протягнув мені руку, проте я гордо її проігнорувала і вийшла за межі території університету. Хлопець прошкував слідом за мною.

— Значить, ще пам'ятаєш свої вимоги? – почав розмову блондин.
— А з якого переляку мені їх забувати? – здивувалась я.

Лише тепер я відчула на долонях холодні жала морозу, тому мерщій сховала руки в муфточку шубки. На жаль, замріявшись, забула мітенки в кімнаті.

— Цікаво, які санкції будуть проти мене у випадку відхилення від умов контракту? – весело запитав Віктор.
— Я ще не придумала, але наслідки для тебе виявляться фатальними. Я придумаю таке... — почала хизуватись я.

Припинивши стежити за травмонебезпечними ділянками доріжки, послизнулась. Я хутко висмикнула руки з муфти і замахала ними в повітрі, ніби середньовічний вітряк крилами. Але земля відмовлялась тримати на собі бідолашну Фісочку.

— Не бійся. Тримаю, – Вік вчасно встиг мене підхопити.
— Спасибі, – промовила я, відчуваючи стук нажаханого серця.
— Можеш скористатись умовою свого максимуму. Сьогодні наше побачення суцільно тримається на твоїх умовах, – посміхнувся хлопець, відступаючи від мене на кілька кроків і ще раз пропонуючи руку.

Я із задоволенням обхопила його гарячу долоню заледенілими від страху пальчиками. Вгору, аж до самісінького серця, поволі поповзла упевненість у тому, що він завжди мене підтримає. Розмова поступово налагодилась і я навіть почала відчувати насолоду від побачення. Навіть сама від себе такого не очікувала.

***
 

Віктор

Я зранку навіть не міг подумати, що день складеться настільки прекрасно. Кілька обманних фінтів і моя Фісочка згодилась сходити зі мною на побачення. Хоч довелося трішки попотіти, але воно того коштувало. Виходить, що недаремно підписався на участь у цій безглуздій новорічній постановці та нудні репетиції. Хоча поряд з моєю красунею будь-яка репетиція перетворювалася на феєричне дійство.

— Куди б нам сходити... — бадьоро проговорила-поспівала дівчина.

Я ніби всією шкірою відчував її ніжні тонкі пальчики, які довірились обіймам моєї долоні. В цей момент я відчував себе так затишно поруч із рудою пустункою, що світ здавався яскравішим, ніж зазвичай. Фіса була моїм особистим вулканом, який може вибухнути в кожну секунду, дівчиною, котра краще від будь-кого звеселяє життя, коханою бестією, що завжди вчиняла наперекір моїм бажанням.

— Вибирай, – запропонував я, спідтишка милуючись її красою, – Ти ж сама настояла на цьому пункті.
— Хм, яка ж я передбачлива, – похвалила себе Анфіса, роздивляючись магазинчики.
— Не сподобались мої колишні пропозиції? Вибирай швидше, а то щось на вулиці холоднувато. Звичайно, на морозі твої щічки виглядають більш привабливо, однак занадто почервонілий носик натякає на нездорову пристрасть до певних напоїв.
— Ти вважає, що ресторан – краще місце для побачення? – скепсис просочувався через питальні нотки.
— Я прекрасно орієнтуюсь у вишуканій кухні. То чому б і не сходити? Я знаю гарні місця, де ми зможемо посидіти в затишній обстановці, – як сам собі не зробиш комплімент, то ніхто не спроможеться, особливо моя бойова супутниця.
— Ти мене не розумієш, – її щічки почали рожевіти, – Я не хочу з тобою іти в ресторан.
— Поясни, – попрохав я, намагаючись приховати роздратування та зрозуміти логіку дівчини.
— Я буду тобі винна. В ресторані потрібно платити шалені гроші, але я не можу повернути таку суму. Якби я була твоєю Еві, то погодилась без вагань і укусів гордості, але... — дівчина обірвала себе на половині фрази.