Глава 24. Баба Яга з'являється на сцені

Анфіса

Та все ж я повільно обернулась, хоча і була впевнена, кого побачу за спиною. Невже неможливо прожити спокійно хоча б день, щоб не напружувати нервові закінчення? Мої прогнози справдились на всі сто неприємних відсотків. Тільки цього ненависного блондина мені не вистачало для повного щастя.

— Віку, що ти тут робиш? – я пронизала гнівним поглядом занадто самовпевненого хлопця, – Чому  прогулюєш заняття?
— Хіба не очікувала мене сьогодні зустріти? Пам’ятай – ми з тобою пов’язані нерозривними путами, – нахабно посміхнувся опонент.
— Ага, скажи ще, прикуті один до одного ланцюгами. Хоча я із задоволенням прикувала б тебе до скелі, щоб ти… Як там у класика?

— Фісо, ну чому ти так зі мною поводишся? Тобі що, не шкода мого зраненого коханням серця? Його може вилікувати лише присутність поряд чарівної красуні! Невже ти не схвильована моєю несподіваною появою?

— Звісно, що ні. Хоча... Ти завжди поруч, коли потрібно зіпсувати мені чудовий настрій разом. Але сьогодні ти навіть перевершив себе — спаскудив мені день із самого ранку, – Віктор самою лише своєю присутністю виводив мене з рівноваги.
— Анфісо, не заводься. Нам з тобою ще разом репетирувати ... — у його голосі почулись мрійливі інтонації.
— Що ти маєш на увазі? – підозріло нахмурилась я.

Вік з широкою посмішкою обвів зал широким жестом. Здогадка почала повільно зароджуватись у моєму мозку.

— Тебе взяли на якусь роль? Хоча тобі дуже пасуватиме роль пенька, на якому сидить Дід Мороз або зайчика, який буде стрибати навколо ялинки, — з тривогою запитала я, передчуваючи щось недобре.

Розвинута уява вже почала зрадницьки малювати яскраву картинку: Я + Ден + незрозуміла конкурентка на серце мого хлопця + моя особиста заноза, тобто Вік. В такій компанії весело буде всім. Тільки романтика і тет-а-тет із Денисом у такому випадку відміняються. Готуйся, Фісо, до спекотних зимових деньків.

— Я люблю розумних дівчат з відмінним почуттям гумору, – відповів мій особистий ворог, – у мене, Анфісочко, дуже важлива роль. Без моєї участі вся постановка перетвориться на бездушне декламування віршиків. Усім буде нудно і нецікаво. Ти ж розумієш, про що я?
— Чому ж ти тоді не з Еві? Вона повністю відповідає твоїм запитам. Навіть, на відміну від мене, англійську мову добре знає, – скептично хмикнула я, пропустивши завуальовану характеристику мого коханого.
— Мова – то наживне. А з тобою завжди приємно мати справу, вигаднице, – Вік підійшов ближче і простягнув руку, щоб поправити непокірне пасмо, що вибилось із зачіски.

Ледве я хотіла в виказати йому в обличчя все, що про нього думаю, як Ден ударив Віктора по кисті.
— Не чіпай мою дівчину, – наказав мій коханий баскетболіст.

Від цих слів серце помчало в шалений галоп. В цей момент мені стало надзвичайно приємно. Невже мій хоробрий лицар захистить честь своєї принцеси від лап нахабного пройдисвіта? Тепло окутало кожну клітинку мого тіла, даруючи щастя від проявів любові Дениса.

— Ти впевнений, що вона – твоя дівчина? – зверхньо промовив Віктор, акцентуючи увагу на передостанньому слові. Він презирливо глянув на конкурента, потираючи кисть.
— Які тільки пристрасті..., — нашу пародією на розмову перервали аплодисменти.

Трохи здригнувшись від несподіванки, я швидко обернулась на звуки оплесків. Нам весело посміхалась Лариса Петрівна.
— Цього року в нас будуть прекрасні актори. Такі не дозволять жодному глядачу закуняти від нудьги. Викид адреналіну і шалених емоцій забезпечений, – підсумувала побачене вона, – Приступимо до постановки, – звеліла брюнетка в передчутті неймовірного видовища.
— А почекати ще одну актрису? – запитала я.
— Яку? – здивування Лариси Петрівни мене вразило, – Всі персонажі, які потрібні мені сьогодні, вже на місці.
— Якась дівчина повинна грати роль Баби Яги, – нерішуче промовила, – Я щойно прочитала про неї у сценарії. А з дівчат тут тільки я.
— Здається, я знаю, хто стане нею, – процідив крізь зуби Денис, буравлячи поглядом блондина. Я також з німим жахом втупилася у Віка.
— Радий відрекомендувались. Баба Яга, – із жартівливою посмішкою поклонився він, – Правильніше було б сказати Баб Ягун, однак я буду виступати у милому жіночому лахміттячку.
— Не вірю вухам своїм, – прошепотіла я самими губами, – Ти?
— Думаєш, що я не впораюсь?
— Достатньо розмов! – прикрикнула на нас наставниця на шляху становлення казковими персонажами, – Поговорите потім. Невже сьогодні я дарма звільнила вас від лекцій? – вона використала вагомий аргумент.

Зараз мені аж ніяк не хотілось марно битись головою, наповненою тільки романтичними думками, об твердь гранітного блоку науки.
— Тримайте, – Лариса Петрівна піднялась і по черзі вручила хлопцям два предмети.
— І навіщо мені віник? – Вік уважно почав роздивлятись атрибут свого образу, – Невже нормальної мітли не знайшлось?
— Її ти отримаєш безпосередньо перед виступом, – повідомила жінка, – А то мітла – атрибут крихкий. Прутики тоненькі і ламкі, а держак може зламатись від надмірного використання...
— Так що ж це за мітла така, що розпадається в руках? Чим же тоді лупцювати старенького дідуся з бородою... Добре, добре, я пожартував. Зі смиренністю готовий почекати і мужньо терпіти негаразди. Лиш би потім з віником не довелось виступати, – висловив надії хлопець, обстежуючи майбутній аксесуар для своїх тренувань.

— Мені видали цю палицю зі схожих причин? – запитав Денис.
— Ні, твій атрибут ще не готовий, доведеться працювати з тим, що є аж до Нового року. Прецеденти поломок були, тому краще зайвий раз не випробовувати долю, – розвела руками куратор цього безчинства, хоча від наших поглядів не вислизнула хитра посмішка на її обличчі, – Минулорічний Дід Мороз так завзято гупав посохом об підлогу, вимагаючи, щоб ялинка запалала, що нещасна палиця розлетілася на трісочки.

Ми дружно розсміялися, хоча Денис зміг вичавити із себе лише день помітну посмішку. Вік розвеселився найбільше, адже саме він минулого року виконував роль новорічного дідугана. Лариса Петрівна суворо подивилася на годинник і підняла руку вгору, вимагаючи тиші.