Глава 23. Неочікувана, або «випадкова похибка»

Анфіса

Ранок із самого підйому дарував тільки радість і задоволення. Моє серце м'яким хутром мрій обігрівало відчуття того, що я знову побачу свого Дена. Це буде не швидкоплинна зустріч, коли ми випадково пересікаємося в коридорах, а радісне для мене перебування поруч на тривалій репетиції. Я довго не могла заснути і постійно дивилася на годинник, адже чомусь боялася проспати початок такого радісного дня. Хоча вранці я постійно позіхала, але не могла не бути сьогодні наймилішим створінням у світі, адже здійснилась моя забаганка – ми з Деном проведемо скільки часу разом... Шкода, що на сьогоднішній лекції не можна трохи подрімати, полинувши думками у щасливе майбутнє. Ось я кокетливою Снігуронькою витанцьовую поряд зі своїм омріяним Дідом Морозом, і тут він …

— Фісо, прокидайся, – Міла помахала розкритою долонею перед моїм обличчям.

Я навіть здригнулась від несподіванки, як від електричного розряду. Хіба ж можна вриватися у мої думки з упертістю носорога? Я ж просто замріялась. От і забула про все на світі. Трохи розфокусованим поглядом обвела аудиторію, намагаючись прийти до тями. На першу лекцію ми з подругою прийшли раніше, не дивлячись на те, що я заледве не проспала. Подруга мені щось по дорозі торохтіла, ніби набридливий комар, який дзижчить і дзижчить над вухом. У відповідь я просто кивала, згоджуючись з усім, лиш би вона залишила мене наодинці з думками про Дена.

— Фісо, ми знову втрачаємо контакт, – шатенка обережно посіпала мене за руку, – Пропустиш мимо вух першу лекцію. Будеш потім просити у мене конспект, – попередила дівчина.
— Так, звісно, – мої щоки червоним серпанком покрив рум'янець.
— Незабаром почнеться заняття, тому давай, прокидайся, на нас чекають великі справи. І досі мрієш про репетицію з Деном? Невже півночі зітхань тобі не вистачило? – весело підморгнула сусідка, підсуваючи ближче до мене ручку.
— Що, дуже помітно? Я просто складала плани, як більше дізнатися про Дена. Можливо, якби нам не споганив побачення Вік разом із Евіаною, все було б набагато романтичніше. Але тепер той блондин залишиться з носом, адже роль Діда Мороза вже зайнята, – я не змогла стримати задоволеної посмішки.
— Ну і коли початок у цієї знаменної події? – поцікавилась Міла, – Тобто коли відбудеться перша репетиція у дідуся з онучкою?

У відповідь я тільки тихо зойкнула. Знала, що сьогодні... Але о котрій годині? Це залишалось найбільшою таємницею. Чому я не уточнила точного часу початку репетиції? Все літала в хмарах, уявляла себе поряд з Денисом, а про основне забула. Раптом в аудиторію зайшов... Невже Денис? Очі мене не обманюють? Проте моя особиста примара дівочих мрій та безсонних ночей почала підходити до нашого столу.

— Не думала, що до нас уже на початку робочого дня бігають кавалери, – хмикнула Міла, по-дружньому штовхаючи мене ліктиком.
— Оу, достатньо... — прошепотіла я, закочуючи очі.

Але слова подруги допомогли отямитись. Мої казкові мрії починають збуватися, те, що тиждень тому здавалося нездійсненним, упевненим кроком марширує по аудиторії. Однак, ніяк не вірилося, що Ден завітав до мене, а не просто у справах до викладача, тому прошепотіла подружці на вухо:

— Ще невідомо, що Денис крокує дійсно до нас. Можливо, у нього якісь питання до Бориса Івановича? – тривога за істинність цього припущення не давала і митті на роздуми.

Мій мозок аж рипів усіма коліщатами, викладаючи переді мною чергову причину появи Дена. Чому баскетболіст завітав в аудиторію саме нашої групи? Невже тільки для того, щоб помилуватись на красу майже своєї дівчини? Навряд чи.

— Він по твою душу, – палко заперечила Міла, підморгуючи мені, – Так і зиркає на тебе, ще й посміхається, – повідомила вона.

Дійсно, трохи сором'язлива посмішка несміливим метеликом завмерла на його губах, а сірі очі, ніби вбирали в себе мій образ.
— Привіт, дівчатка, – привітався хлопець, наблизившись до нас.
— Привітики. Яким вітром тебе занесло в наші краї? – бадьоро почала розпитувати в нього Міла, – Не заблукав часом?
— Вибачте, що потурбував. У мене є одна пропозиція. Мене потрібно забрати з собою Фісу, – відповів він, а я заледве не впала під стіл від здивування.

Вік би сказав не «забрати», а «вкрасти». Мій мозок мимоволі порівняв обох хлопців, та чомусь зробив вибір на користь самовпевненого блондина. Звідки у мене взялися такі порівняння? Це ж прекрасно, що замість нудної лекції піду саме зараз репетирувати з омріяним Дідом Морозом. І без всяких там Вікусиків, хай йому грець! Однак, потрібно внести уточнення. Може, дійсно Ден забирає мене не на репетицію, а хоче перенести майбутнє побачення на сьогодні? Так я готова дременути з ним у снігову заметіль прямісінько зараз!

— Куди ж ти хочеш мене забрати, Дене? Пропонуєш скуштувати романтику прогулів? – заінтриговано запитала я, намагаючись переключити мозок на зовсім іншу тему.
— Ні, та я б ніколи такого з тобою не вчинив. Та це ж святотатство! Як ти взагалі могла таке подумати! – моя жартівлива репліка, здається, заділа студента за живе, – Нас сьогодні відпросили з лекцій, щоб провести перше спільне тренування, – це дуже було схоже на звичайне виправдовувався.

Помітно було, що Денис дуже серйозно підійшов до ролі і не пропустить жодної репетиції. Я чітко уявила, як він щовечора сидить, затуливши вуха, та зубрить слова. Так, він буде дотримуватися написаного сценарію без жодної імпровізації. Ледве не пирснула зі сміху, дивлячись на серйозне обличчя коханого, та, чомусь, мозок знову намалював образ експресивного та енергійного Діда Мороза у виконанні Віка … Я обома руками ляснула по голові, примушуючи капосний розумовий апарат не підсувати непотрібних порівняльних картинок.
— Думаю, Фіса залюбки зіграє роль веселої Снігуроньки, – замість мене відповіла Міла.

Але за це я на неї не сердилась. Я вже хотіла підхопити сумочку, як мою долоню зупинила рука подруги.
— На слід переобтяжувати себе. Краще зосередься на ролі і... — наступні слова вона промовила на грані чутності, – Звабленні свого брюнета. Зроби з нього нормальну людину. Сором'язливості у ньому занадто багато, – Останні слова прошепотіла мені на вушко, щоб мій несміливий кавалер випадково цього не почув.
— Спробую виправдати твої надії, – весело посміхнулась я.