Глава 20. Зловісні передчуття зустрічі

Анфіса

Після однієї з пар я побачила в коридорі Ларису Петрівну, яка привітно усміхаючись, поцікавилась моїми сьогоднішніми планами. По закінченню занять було заплановане остаточне прослуховування  на роль Снігуроньки, в якому викладачка пропонувала взяти участь. У відповідь я запевнила, що не відмовилась від участі та із запалом очікую прослуховування, сподіваючись на перемогу.

— Чекаю тебе сьогодні о четвертій біля актової зали, – проговорила Лариса Петрівна, відшукуючи потрібний аркуш в стосі документів, – Фісо, раджу тобі трохи нарядитись, – порекомендувала вона, – Не сприймай це буквально, просто я дещо старомодна, і не звикла навіть на репетиціях спостерігати за Снігуронькою в джинсах. Це допоможе ввійти в роль і підкорити своєю грою суддів. Не забувай, що цього року дуже висока конкуренція на роль. Ми вже багатьох перевірили, хоча ще не визначились остаточно. Ти мені дуже сподобалась, тому я бажаю тобі удачі. Не забудь, що потрібно заспівати пісню або розповісти вірш.
— О'кей. Я вкладу душу у свій виступ, адже я прагну отримати цю роль, – погодилась я із завуальованими умовами відбору. Розпрощавшись, ми розійшлися в різні сторони.
— Фісо, нам конкретно потрібно підготуватись. Уяви себе поруч із Деном у симпатичному костюмчику. Я вас сфотографую разом на пам'ять. У вас буде щось по типу романтичних побачень під запальні пісні і танці з посохом. Якщо ти говориш, що маєш сумніви відносно Дена, то саме час пізнати хлопця ближче, – давала вказівки Міла.
— Як чудово все складається. Це ніби і не зовсім побачення, а додатковий час проведений поруч з гарним хлопцем без ніяких зобов’язань. От під час репетицій я остаточно і вирішу, чи варто бігти до нього на справжнє побачення і платити по-європейському, – сміючись, я декілька разів крутнулась навколо своєї осі. Моє волосся відсвічувало рудими спалахами в повітрі. Міла схопила мене за талію і міцно притиснула до себе.
— Я зроблю з тебе цукерочку, щоб судді прийняли тебе й без конкурсу, – прошепотіла подруга. Той факт, що в дитинстві приятелька не нагулялась ляльками, я сьогодні відчула сповна і на власній шкірі. Мілі потрібно було вступати не на психолога, а на візажиста або модельєра — стала б відомим майстром, як мінімум. Скільки мені комбінацій із суконь і аксесуарів довелось одягти, і словом не передати. Підозрюю, що вона пробіглася по гуртожитку з простягнутою рукою, щоб попросити дівчат позичити на один вечір щось святкове «бідній-нещасній-голій-босій» Фісочці.

Згодом сусідка зупинилась на темно-синій сукні з широкими рукавами, мереживними химерними візерунками із дрібного бісеру і великих переливчастих намистин. Подібні прикраси обплітали не тільки комір, а й поділ. Широкий пояс також був обшитий намистинами.
— Як тобі обновка? – склавши руки і притулившись до стіни, гордо запитала шатенка.
— Чудово. Але в кого ти знайшла таку сукню? – з посмішкою поцікавилася я.
— Позичила у Даші. Вона займається у гуртку хореографії, тому в неї цілісінький склад таких суконь, – похизувалась дівчина.
— Невже? – я перевела на неї здивований погляд, – Скільки талановитої молоді проживає в гуртожитку, а ти ж он який талант. У майбутньому будеш сама обшивати своїх гарненьких «кірюшенят».
— Я повна сюрпризів. Так, хотілося б навчитися шити професійно, щоб не тільки «кірюшенят» обшивати, а й «денисят», – підморгнула дівчина, – Так, Фісочко, залишилась зачіска.
— Буде дуже боляче? – боязко запитала я.
— Подивимось на твою поведінку. Буде видно пізніше. Сідай, моя піддослідна руденька красунечка чи тобі більше подобається руда бестія? – сьогодні у Міли був надзвичайно веселий настрій.
— Досить мене так називати, – хмикнула я, сідаючи перед дзеркалом. Подруга почала цілеспрямовано порпатися у моєму волоссі. Не встигла я повністю зануритись у думки, як вона закінчила процес наведення краси. Тепер я стала почесною володаркою корони із власної коси. У відображенні дзеркала я зовсім не впізнавала себе.
— Дякую, подруженько. Тепер у мене з’явилися шанси на перемогу. Я не впізнаю цієї прекрасної дівчини, – зізналась я, крутячись у всі боки.
— Ти така вродлива і насправді. Тільки ми підкреслили виразніше твої переваги. Хоча ти і так складаєшся із одних переваг, дарма багатьох відлякує гарячий норов. Вік же ж спочатку закохався не в твій шалений характер, – зауважила Міла.
— Ти думаєш, що йому подобається виключно моя зовнішність? – ображено поцікавилась у подруги.
— Тепер, можливо, в нього і твій духовний світ викликає захоплення, – з посмішкою відповіла дівчина, – Анфісочко, ти настільки багатогранна, що Вік незабаром фарбуватиме сивину.
— Я – найкраща кандидатура для вивчення моральних якостей. І взагалі, зразок для наслідування, – обурилася, вхопивши подругу за руки і закружлявши у танку.

— Мені здається, що тільки закоханий по саму маківку хлопець зможе витримати вибрики цього руденького зразка для наслідування. До речі, чому тебе раптом цікавить враження Віка від твоєї персони? – хитро-хитро запитала дівчина, – Невже подобається?
— Ти зараз схожа на кішку, яка знайшла глечик вершків і скоро поласує моїм одкровенням.  Вікуусиик такий гарнюній, що в мене аж підкошуються ніжки від захвату, – вислизнула я із майстерно розставлених тенет підступу та заодно перекривала Евіану, яка вже почала бісити своїм сюсюканням.
— А якщо чесно? Без вершків, Вікусика і Евіаночки. Давай начистоту, а то я вже заплуталась у твоїх любовних перипетіях, – подруга підсунулась ближче і питально заглянула в очі.

Якби Міла була оперативником, то таким поглядом змогла б вибити признання в скоєнні злочину у будь-якого рецидивіста. Я зневажливо фиркнула. Ми, руді бестії, так просто не здаємося і не будемо відповідати на підступні запитання.
— Міло, невже ти мене уявляєш поруч із цим негідником, який грає на моїх нервах замість бандури? – я вклала в голос стільки презирства, що він ледве не став матеріальним, – Мілочко, отямся. Спускайся із пухнастих хмар на грішну землю. Ти собі багато чого нафантазувала, а реальність зовсім не така.
— Ви створені один для одного. Я вас уявляю тільки разом, – здивувала мене дівчина, – Вік тобі підходить, такий же емоційний і шалений, як ти. Вам буде добре разом, головне, щоб не було поряд гострих предметів. Я думаю, з Деном ти швидко засумуєш, – підсумувала шатенка, – Або він від тебе почне ховатися.
— Та що б ти розуміла, – серце відчайдушно протестувало проти таких слів, – Я кохаю Дениса. Я з ним почуваю впевненість у завтрашньому дні, з ним комфортно і спокійно. Віка мені достатньо сьогодні з головою, він занадто навіжений. Може сьогодні бути поруч, а завтра повіється у джунглі Бразилії.