Глава 19. План виступає в силу

Анфіса

Коли я побачила цього блондинистого нахабу в обіймах з тією брюнеткою, моєму обуренню не було меж. Як він міг мені зраджувати з тією манірною фіфою Евіаною? Цього я ніяк не могла зрозуміти. Вік вже став звичною картиною мого світу – вічно закоханий і ненависний, гордовитий і самовпевнений, холодний і палкий, нахабний і надмірний, але звичний. Десь у глибині душі мені подобалось перекидатись з ним колючими фразочками, доводити його до сказу. І що тепер?

Я не впізнавала цього нового Віктора, який так жадібно, ніби губи брюнетки були нектаром, цілував її. Такі емоції хлопець повинен був відчувати, цілуючи ТІЛЬКИ мене. Теперішньої ситуації я категорично не розуміла. Куди запропастився безроздільно мій тілом і душею блондин? Невже мені тепер змиритися, що цей оновлений хлопець буде кохати іншу, обіймати та цілувати її? Так, я досі ненавиджу Віка, але і йому потрібно мати хоч зачатки совісті в кінці кінців!

— Фісо, ти це бачила? – тихо прошепотіла подруга мені на вушко, намагаючись відтягнути мене назад за рукав, – Краще зараз втекти.
— Ні. Втечі не буде, – рішучим тоном відповіла я, – Міло, мені необхідно помститись. Тільки встигни мене вчасно спіймати, – попередила подружку.
— Добре, вмикаю Анфісолов. Ходімо, – впевнено кивнула шатенка.

Спочатку я навіть не думала, що затія так круто обернеться. Вважала, що переллю сік на нахабу і все. Шкода, що передумала купувати каву в останній момент. Але потім план кардинально змінився, адже звинувачення Віктора були більш ніж помилковими – я мала прекрасну фантазію, щоб надати йому прекрасний урок. Сільничка послугувала прекрасними засобом для цього. Після короткої перепалки з блондином я під ручку з подружкою покинула «теплу» і «привітну» компанію хлопців.

— І що нам це дало? – вже на вулиці із нотками цікавості в голосі запитала Міла, – Що ти з'ясувала, крім практичних методів відпрацювання своїх дівочих чар? – з усмішкою зауважила співрозмовниця.
— Якраз це і довідалась, – хитро підморгнула я.
— В сенсі? – очі подруги здивовано округлились.
— Я тепер знаю, що він мене все-таки десь в глибині душі ще палко кохає... Якби він мене не кохав, то відносився б, як ти до Сержа, – підмітила я.

На щоках Міли я помітила легкий рум'янець сорому і відразу зрозуміла його причину.
— Що змусило палати щічки сором’язливої панночки? Невже тобі подобається друг Віка? – здивовано зойкнула я.
— Трохи не так, як Кірюша, – шатенка відвела обличчя в сторону, щоб явно не демонструвати своїх потаємних почуттів, — Давай краще обговоримо твою ситуацію, – дівчина палко бажала перевести розмову на іншу тему.
— О'кей, що ти хотіла довідатись? – запитально глянула на одногрупницю.
— Чому тобі так хочеться пересвідчитись у тому, що Віктор тебе кохає? – задала пряме і відверте питання Міла, – Я думала, що тобі стане навпаки краще, коли він облишить марні спроби домогтися твоєї уваги.
— Мілочко, я просто звикла до нього, – розгублено посміхнулась, розвела руками, – Тепер чомусь ревную, дивлячись на його відносини із тією занадто настирною брюнеткою, – мої руки невільно стиснулись у кулаки, – Я не можу повірити, що він проміняв любов до мене на кохання до цієї потвори.
— Якщо почались ревнощі, то не за горами і закоханість, – хмикнула подруга, – Так і до сумісного биття посуди недалеко.
— От не нагнітай обстановку, – попередила дівчину, – Краще до лиха не допускати. Хоча, гарна ідея — сумісне биття посуду.
— Подивимось, що далі буде, – весело промовила супутниця.

Кілька годин до закінчення пар минуло в напруженій тиші очікування тесту, який, на щастя, відмінили.
— Фісо, я оце раптом пригадала, що забула подати твою кандидатуру, – в кінці останньої лекції нагадала мені про невирішену справу сусідка по кімнаті.
— Не розумію, про що ти? – скоса глянула на Мілу, продовжуючи строчити в зошит потрібний матеріал.
— Ти ж хотіла стати Снігуронькою цієї зими, – згадала мої власні слова шатенка, – Чи вже передумала?

Дійсно, таке було. В нашому університеті щорічно обирались із кандидатів Дід Мороз і Снігуронька, які були зірками на новорічному балові, перед святом ходили по закладу і вітали кожного. Я десь підслухала, що Денис збирається запропонувати власну кандидатуру. Точніше, цю звістку принесла всезнаюча Міла. Тому я хотіла, щоб мене обрали на роль його супутниці. Звісно, не факт, що Дену дадуть почесну роль Діда Мороза...

Хлопець мені пообіцяв побачення чомусь аж на День святого Миколая, а мені прямо зараз хочеться повеселитися. Якщо посміхнеться удача і мені пощастить виграти конкурс Снігуроньок, то крім перебування поряд з симпатичним Дідом Морозом, яким більше всього оберуть Дена, зможу ще втікати з лекцій на репетиції. Але невже дівчині не можна і помріяти про новорічне диво? Удача кожного разу жартує по-різному. Хіба не так?
— Спасибі за те, що освіжила мою дівочу пам'ять, – я на мить відволіклась від конспектування і з вдячністю глянула на подружку, губи якої розтяглись у миловидній посмішці.
— Завжди рада допомогти, – слова Міли перервав дзвінок на перерву. Ми з нею похапцем закидали книги в портфелики і стрімголов вибігли з аудиторії. Швидким кроком, більш схожим на біг підтюпцем, ми почали петляти університетськими коридорами. Завернувши на чергову розвилку, ми ледве не наштовхнулись на Ларису Петрівну, яка і була метою нашого маршруту. Статечна брюнетка уже понад дванадцять років майстерно влаштовувала свята і організовувала веселе дозвілля для студентів.
— Доброго дня, – наші з Мілою голоси сплелись в ідентичному вітанні.
— Я можу записатись на конкурс Снігуроньки? – з надією запитала я, не даючи змоги жінці отямитись, – Ви ще ж не закінчили відбір?
— Звісно, я рада бачити скільки бажаючих, – посміхнулась вона, – Ходімо за мною.
Помітно було, що Лариса Петрівна відноситься до тих людей, які люблять розмовляти, тому із задоволенням запрошувала дівчат до свого кабінету. Несподівана активність студентів до масового заходу підтверджувала правильність вибору журі кандидатури на головну чоловічу роль.