Глава 18. Солодка розплата, або вона почала ревнувати

Віктор

Анфіса, ніби не помічала мого існування, ігноруючи його, як факт мого божевільного кохання до себе. Я бачив, як вона купила апельсиновий сік і, перекидаючись жартами із Мілою, пішла до вільного столику. Але мій столик був на її шляху. Цікаво, чи дівчина не бажала помічати моєї присутності, чи цілеспрямовано шукала зачіпки для розмов. Я навмисне трохи від'їхав на стільці назад, щоб перехопити мою радість на пів дорозі. Проте й Анфіса не поспішала шаленим сайгаком тікати від мене. Якщо чесно, то я вже став побоюватись за душевне здоров'я коханої бестії. В цей момент моя Фісочка перечепилась і полетіла б мені в обійми, якби не тверда рука Міли, котра з відточеною роками майстерністю підхопила подругу. Моя рожева мрія не здійснилась, хоча кожний м’яз тіла напружився, чекаючи моменту, коли врятую її від падіння, а вона, з вдячністю, поцілує мене.  Проте замість привабливої дівчини на коліна мені полетів оранжевою хвилею апельсиновий сік. Моя розгубленість не знала меж. Такого зі мною ще в житті не траплялось. Коли я здивовано розглядав плями на дорогих італійських джинсах, до моїх вух долетіла гнівна тирада:
— Що ти тут робиш! Міг би й відсунутися! Розсівся, як бандит посеред тракту, що й пройти ніде, – накинулась на мене ця руда бестія з нападками.
— Хм, Фісочко... Саму ніжки не тримають, – я кинув на неї оцінюючий погляд. Від цього на щоках дівчини розцвів рум'янець гніву і обурення.
— Ти мені остогид, – красуня, мабуть, хотіла одягти стакан мені на голову, але стрималась від цього шаленого поривання, – Чому ти завжди стоїш на моєму шляху?
— Ми це вже проходили. Невже не можеш бути хоч на краплю оригінальнішою? – промовив я, прикривши позіхання долонею.

У цей момент Фіса розгублено зойкнула:
— Йой! Вибач, Віку. А що трапилося із твоїми штанцями? Це що, я така незграбна і зіпсувала тобі одяг? Як же ж ти будеш ходити з плямою, та ще й в такому місці? Не хвилюйся, я зараз все виправлю, – поставивши стаканчик на стіл, руда бестія почала нишпорити навсібіч у пошуках нової каверзи.

Не встиг я запитати, що до чого, як красуня відмітила очима потрібний об'єкт на одному з столів. Вона взяла у руку солонку і щедрим жестом насипала на мене. Та нехай би вже сипала тільки на джинси... Навіщо було припорошувати і мою зачіску? На обличчі Анфіси розквітла щаслива посмішка, яку вона поспішила приховати за гримасою турботи про мої нещасні джинси.
— Що ти твориш, Фісо, – трохи збентежено запитав я, у всі очі дивлячись на дівчину, ніби на галюцинацію, яка раптово почала приймати участь в моєму житті.
— Я все миттєво виправлю. Сіль знищить усі плями, як найкращий пральний порошок, – почала бадьорим голосом віщувати руденька. Але, на мою думку, джинси врятує тільки хімчистка.
— Сіль потрібно втерти коловими рухами, – видала життєву істину Анфіса.

Я перебував, ніби в прострації. Вона збирається втирати сіль цими самими круговими рухами?
— Я зроблю все в кращому вигляді для мого Вікусика, – Евіана  встала із-за столу і вже хотіла підійти ближче, коли моя Анфіса перегородила їй дорогу.

— Еві, не парся. Я повинна виправити всі свої огріхи, в іншому випадку мені доведеться мучитися докорами сумління, — грізно прошепотіла руда бестія, проте її нібито співчутливі слова нагадували швидше шипіння розлюченої кобри, а ніж людську мову, — До речі, Евіано, тебе шукала староста твоєї групи. Там щось відносно перездачі у Юрія Михайловича, тому поспішай! Хто не підійде на цій перерві, отримує двійку автоматом.

Брюнетиста модниця перелякано зойкнула і зібралася на вихід. Пославши мені на прощання повітряний поцілунок хутенько понесла геть занадто довгі ноги. Тепер залишалось дочекатися чергової екзекуції від милої Фісочки, яка нікуди не поспішала.

— І що ти збираєшся робити, Мурчику? – поцікавився у руденької красунечки, струшуючи з сорочки сіль-приблуду.
— Ти переплутав мене з Еві? Не називай мене так... — наступні слова вона надсадно проковтнула, ніби колючого їжака, який з усіх сил рвався на свободу.

Вона хотіла сказати скептичне «блондиниста нахабо»? Але чомусь стрималась. Що стало цьому причиною? Вона хоче помститись мені без підозр? Фіса нахилилася і поклала руки мені на коліна. Її пальці дійсно почали швидко втирати сіль у джинсу. Я до кінця не був упевнений у тому, що штани витримають таку наругу. Але в цей момент мене не цікавила доля дорогого одягу, коли... Ммм... Цього масажу я не забуду до кінця своїх днів. Хай хоч кожен день обливає мене соком чи кавою, я ладен терпіти все заради масажу від самої вередливої дівчини універу.

Її ніжні пальці з силою впинались у моє тіло, намагались причинити мені біль, але не дарували більше нічого, крім безмежної насолоди. Від її доторків по тілу розливались хвилі палкого жару. Згодом масажні рухи рудої бестії ставали все чуттєвішими. Вони проникали в найпотаємніші куточки душі, сколихуючи потаємні бажання. Вона буде моєю! І крапка. Я спробував обійняти руду спокусницю, але вона вислизнула з моїх рук недосяжною мрією польоту. Моя і не моя водночас.

— Мої чари ще діють на тебе, мій занадто романтичний Вікусику, – із злорадною посмішкою прошепотіла Фіса.
— Я не думав, що ти настільки спесива, щоб задовольняти мене настільки підступними методами, – зневажливо посміхнувся я, намагаючись уколоти. Чари руденької і не переставали на мене діяти, а після несподіваного масажу я був готовий на все.
— Помста варта вищих методів, – відповіла кохана.

У відповідь я тільки розсміявся.
— Фісо, якщо ти вважаєш, що це було жахливо, то ти глибоко помиляєшся, – згодом відповів я, – Хм... Швидше було приємно. Якщо чесно, то я отримав неабияке задоволення. Твої пальчики просто створені для масажу.
— Я по горло сита твоєю іронією, – зверхньо кинула на прощання рудоволоса бестія, – Міло, ми йдемо звідси.

Шатенка виглядала людиною в глибокій прострації, як і мій кращий друг. Під час наших з Фісою взаємних образ і обсипання сіллю, ці двоє просто в заціпенінні спостерігали, не знаючи, куди подіти очі.
— Що це було? – заледве вичавив Серж після того, як дівчата зникли з поля бою.
— Фісочка показує зубки, – з нахабною посмішкою повідомив я, – Вона активно почала ревнувати.
— А як же Евіана? – я почув найбезглуздіше запитання від Сержа за весь наш довгий термін знайомства.
— Та кому вона потрібна? – зневажливо відмахнувся.
— В сенсі? – остовпів кращий друг, – Ти ж із нею буквально тільки-но цілувався.
— Серже, ти не розумієш тактики і стратегії боїв на любовному фронті, – з веселою посмішкою відповів на запитання хлопця, — Вже завтра Евіана нібито закохається у іншого хлопця, і я помахаю їй ручкою на прощання. Ех, а от моє притягання до Фісочки не проходить уже три роки.
— Нічого не розумію. Перебуваючи у вашій компанії, я ніби заочно вчусь на психолога, – знизав плечима ровесник.
— Ходімо, я тобі все поясню. Можливо, ти погодишся запросити мене до себе і позичити щось із речей, – я машинально провів долонею по волоссю. На шкірі залишилось кілька кристаликів солі.
— Душ тобі також не завадить, – підсумував мої висновки Серж.