Глава 17. Несподіванка для друга

Анфіса

Я дійсно не кривила душею, коли вирішила завершити таке незрозуміле побачення. Оскільки романтичний настрій випарувався, я швидко переключилась на буденні справи. На мене чекало багато домашніх завдань, тому після довгої бесіди з Мілою я з головою занурилася у навчання. Коли мозок перестав сприймати інформацію, а очі почали зрадницьки злипатися, потребуючи відпочинку, я миттю відключилась.

— Я бачу, що ти зараз впадеш у безтямний сон, Фісочко, – подруга, обійняла мене за талію, щоб встигнути мене підхопити, якщо випадково втрачу рівновагу.

Ноги дійсно майже не тримали, адже вчорашній марафон опрацювання величезного об’єму інформації затягнувся далеко за північ.
— Все може статись, – з неоднозначним позіханням відповіла, – Не потрібно відкладати виконання завдань на останню ніч.
— Чи в кафе сходити, кави випити? – задумливо запропонувала Міла.
— Гаразд, – погодилась на манливу пропозицію.

Можливо, чашка міцної кави допоможе розтопити солодку вату, яка підступним товстим шаром накрила багатостраждальний мозок. Морозне повітря трохи збадьорило, а сцена, яку побачила в кав'ярні, додатково прогнала дрімоту з втомленого нічним неспанням мозку. Такої нахабності від цього клятого блондинистого поганця я не очікувала. Тільки не сьогодні!

***
 

Віктор

Ми з другом сиділи в кафе після першої пари.
— Віку, а можливо тобі досить? – з цікавістю запитав Серж, спостерігаючи за тим, як я замовив третю чашки кави з інтервалом у декілька хвилин.
— Звісно, що ні, – похитав головою я, – Після складної контрольної мізки потрібно вправити, а то вони так і залишаться скособоченими. А ще на сьогодні чекає неймовірно складний залік. Негожий з мене тоді спеціаліст  вийде, коли я завалююсь від сну, – весело підморгнув я.
— Дивись, тільки не переборщуй, – попередив друг.
— Все буде в шоколаді. Не хвилюйся, – запевнив я особистого безкоштовного психолога.
— Як побачення? – перевів тему занадто цікавий співбесідник, – Це ти після вечірнього гуляння такий в’ялий?
— Ммм... — трохи поморщився я.
— Моя ідея знову не спрацювала? – нахмурився Серж, – Чи ти знову щось напартачив?
— П'ятдесят на п'ятдесят, – знизав плечима, не спромігся навіть знайти адекватну відповідь на це питання, – Фактично я йшов у «Макдональдс» з однією дівчиною, але там стовідсотково зваблював іншу.
— Оу... Ти був у «Макдональдсі»? Я думав, що такі як ти виключно по дорогих ресторанах тусять, але тут зовсім інше своїми вухами чую, – зойкнув хлопець, заїдаючи шок від цієї шокуючої події пиріжком, – Стоп. Так у тебе дві дівчини були... Крутий ти. Але чому ти про Фісу забув? – зиркнув на мене скоса кращий друг.
— Я... — спробував заперечити, але раптом хтось обійняв мене зі спини.
— Привіт, Вікусику, – промуркотів ніжний дівочий голос, у якому яскравими діамантами горіли закохані нотки.

Це точно не була моя Фісочка. Евіана. Закохана брюнетка вирішила продовжити вчорашній вечір та не ховаючи почуттів, намагалася звабити мене. Мабуть уявила собі, що стала моєю дівчиною, тому поводила себе відповідно. Вона лагідно погладила мої плечі, пропонуючи себе, як коштовну річ, але серце залишалось німим до цих відвертих пестощів.
— Еві, ти щось хотіла? – я недбало глянув на неї із-за плеча.

Вона спробувала палко поцілувати мене в губи, але я трохи відхилив голову назад. Зараз уваги цієї розмальованої брюнеточки аж ніяк не хотілось. В цей момент я прагнув тільки обіймів рудої бестії, яка зводить мене в з розуму лише бісівськими зеленими очима. Та й поцілував тоді однокурсницю заради свіжого спалаху ревнощів Анфіси. Еві, тобі зараз ніщо не світить. Але на майбутнє ти мені знадобишся...
— Люба, не сьогодні, – прошепотів так солодко, що аж самому зуби звело від перебору тягучої патоки.

Проте Евіані саме це й було потрібним. Не втратив, значить, я ще хисту ловеласа в погоні за нездійсненним коханням. Чи потрібно все кинути? Хоча, ні, Фісочко, ти ще не бачила іншої частини плану, яка тебе вразить до глибини душі. Можливо, тоді ти нарешті оціниш мене і покохаєш.

— Вікусику, ми ж сьогодні підемо кудись погуляти? – промуркотіла закохана дівчина, яка почала добряче грати на моїх нервах іржавим смичком, але й була ще потрібною для афери завоювання Анфіси.
— Так, Мурчику. Хоча, вірніше, я тобі повідомлю про це пізніше, – з придихом прошепотів, з професійністю маніпулюючи емоціями співрозмовниці.
— Я тебе просто обожнюю, – з томною посмішкою відізвалась однокурсниця.

Мене відволік від розмови шалений кашель Сержа. Я мимоволі перевів на нього погляд і помітив очі розміром у старовинні злоті. На щоки невільно котились сльози, що були спричинені мимовільним кашлем. Я піднявся, підійшов до друга і похлопав його по спині. Хлопець вдячно глянув на мене і прошепотів одними губами:
— Що ти твориш? Що ти вчора пив? А як же Фіса?
Резонні питання, однак відповідь на них я не знаю.
— Я люблю її, – майже беззвучно відповів, випадково ввівши в оману кращого друга двозначною фразою.
— Кого? – запитав Серж, все ще не вірячи у реальність того, що відбувалося.

Евіана вирішила, що до її персони привернуто мало уваги, тому безапеляційно встряла в нашу, практично беззвучну розмову:
— Про що ви шушукаєтеся? Не думала, що хлопці можуть про щось тихенько шепотітися. Ви поводите себе так, як ми з подружками, коли обговорюємо привабливих хлопців. Невже ви говорили про мої ніжки? – вона граційно примостилась на стільці і продемонструвала вищезазначений об'єкт,  похитуючи ногою перед нами очима.
Серж від такого видовища і звинувачення підозріло почервонів. А от я, як і раніше, зберігав непроникний спокій байдужості.
— Еві... — я присів біля дівчини і взяв її руку в свою.

Я хотів ввічливими і улесливими словами спровадили занадто нав'язливу персону із нашого суто чоловічого колективу. Проте мене збив із теми напад раптової косоокості у Сержа. Я обернувся на коротку мить назад, і помітив мою рудоволосу бестію, яка заявилась у кав'ярню із своєю подругою Мілою. Коротка підступна посмішка сковзнула на мої вуста і відразу зникла. Я повернувся до брюнетки і впився коротким палким поцілунком у губи Евіани. Дівчина ніби впала в прострацію від такого мого вчинку.
— Я тебе кохаю, Еві! – голосно проголосив я на всю кав'ярню фальшиве зізнання в любові.
— Не переймайся, я також не можу жити без тебе, – щира відповідь Евіани кинджалом розірвала напружену тишу, яка запанувала надалі.