Глава 15. Огріхи молодості

Анфіса

Моє ображене серце охоплював вихор шалених емоцій. Я була розлючена, ніби... Настільки, що й слів не могла підібрати.

— Дене, я не зовсім розумію, що сталось, – я підійшла до хлопця і міцно його обійняла. Він незграбно охопив мене за талію. Спиною відчувала пронизливий погляд Віка, але це тільки гріло душу і кип’ятило кров до веселих бульбашок шампанського. Гра на лезі кинджала. Вистава на грані фолу.

— Це зробила все вона, – Евіана тицьнула в мене наманікюреним пальцем.

— Я... Та ні в життя! – невинно зойкнула я, пригортаючись до баскетболіста, – А якщо і я, то ненавмисне. Я злякалась. У мене в горлі пересохло. Рука чомусь затремтіла і я випадково перелила склянку, – короткими рубаними фразами видала інформацію, зиркаючи з-під брів на цього негідника Віка.

— Не хвилюйся, Фісо. Усе буде гаразд, – Денис невпевнено погладив мене по голові, як нерозумне дитя, що вскочило у шкоду.

— Ти дійсно так думаєш, коханий? – я підмітила бічним зором судомний вираз обличчя блондина.

Я проводила спостереження на два фронти, щоб не пропустити щось цікаве. Тобто вела себе, ніби партизан в засаді, що пильно вдивляється в горизонт, щосекунди очікуючи ворога. Тому від мого погляду не сховалося те, як лице Дениса розцвіло від щастя і задоволення. Щоб закріпити ефект, піднялась на носочки і поцілувала Дена в щічку. Ммм, м-да... Він аж розцвів від задоволення, мов ранній підсніжник. Недосвідчений суб'єкт попався, але зійде, щоб закріпити за собою це поле бою з Віком. Можливо, блондин піде тоді геть і не псуватиме вечір побачення, про який я мріяла вже пів року.

Коли ми з Денисом відсторонились один від одного, розтиснувши обійми, я спідтишка знову глянула на Віктора. Його обличчя залишалось таким же незворушним і штучно кам'яним. Але мене не так просто обманути. Я навчилися читати зміни його емоцій за найменшими порухами м’язів обличчя, тож натренованим поглядом помітила, що риси обличчя блондина загострились, а долоні стиснулись у кулаки. Його блакитні очі стали світло-синіми від гніву і люті. Краще не грайся зі мною у свої нечесні ігри, Вікуусиику! Я все одно тебе переграю!

— Я допоможу знищити наслідки надзвичайної ситуації Евіани, – пробурмотів  червоний від сорому Денис, округлюючи очі – Я, як джентльмен, маю допомогти беззахисній дівчині впоратися з проблемами. Я ще раз вибачаюся перед тобою Еві за вчинок Анфіси, адже вона не хотіла нікому зашкодити.

— Дуже дякую, – спокусливо посміхнулась брюнетка моєму хлопцеві, направляючись у туалетну кімнату.

Але я невільно проігнорувала цей закид. І мені навіть стало все одно, що Денис пішов з Евіаною, головне зараз — виказати свою думку нахабному блондину. От тільки цікаво, якби вода зі склянки потрапила по своєму прямому призначенню, тобто на Віка, чи поплентався б Ден допомагати останньому?

***

Віктор

Як Фіса могла поцілувати цього недолугого хлопчину? Я намагався стримувати обурення сваволею і зрадою МОЄЇ руденької Фісочки, щоб не приносити їй задоволення. Але, зважаючи на солодко-задоволену посмішку дівчини, мій стан душевного неспокою до кінця не вдалось приховати. Та й не дивно, вона ж психологиня. За три роки навчання дізналася про секрети людської поведінки. Хоча це у неї, мабуть, вроджений хист. Змушений признатися у тому, що Фіса досконало вивчила мій характер, тому моя вдавана байдужість не справила на неї ніякого враження. Вона лише насміхається із моїх невдалих спроб акторської майстерності. Руденька зрозуміла, що моя маска неперевершеного самця, який звик маніпулювати дівчатами, з тріском розламалася.

— Ти ревнуєш, Віку, – із сарказмом підколола мене красуня.

— Хто б говорив, – зітхнув я, – Чи це не ти влаштувала нам із Еві душ?

— Вікусику, ти... — хотіла щось іронічне сказати Фіса, але її думки перервав прихід офіціанта із замовленнями. Співробітники «Макдональдсу» швидко прибрали наслідки надзвичайної події.

— Фісочко, ти щось хотіла? – підняв брову я, після того, як відійшла офіціантка.

— Блондиниста нахабо, я збилась із думки, – буркнула Анфіса, – Твоя самозакохана фізіономія не дозволяє мені критично мислити.

В цей момент дівчина виглядала настільки привабливо, смішно надувши соковиті губки, що мене охопив неконтрольований сміх.

— Це ти з мене? – повела тендітним плечиком красуня навпроти, не розуміючи мого веселого настрою.

— Ти виглядаєш дуже комічно, коли сердишся, – з посмішкою відповів.

Однак Фіса не оцінила мого настрою, як завжди, кожне слово сприйняла в штики.

— Чому ми не можемо поговорити нормально, без взаємних образ? – миролюбно запитав я, підсуваючи до опонентки тацю із коробкою картоплі, чізбургером, креманкою морозива і стаканом «Спрайту».

— Віку, тебе Евіана випадково не покусала? – підозрілість яскравими вогнями горіла в її зелених очах.

— А що схоже? Невже неприємно посидіти за столиком з колишньою коханою дівчиною? Тоді чіткіше відчуваються огріхи молодості. Згадуєш, що колись незрозуміло за що кохав не дуже то й симпатичну студентку... — мрійливо прошепотів, підсуваючи до себе ідентичний набір їжі.

— Ах ти...  Ми ж навіть не зустрічалися. Це у своїй підсвідомості ти ходив зі мною на побачення, але зараз подібні фантазії успішно лікуються, — розлючено прошипіла Фіса, замахуючись на мене рукою.

— Щось не так? Я не проти втілити фантазії в реальність, – я схопив її долоню і почав гріти льодяні пальчики в теплі своєї долоні. Як би гарно на безіменному красувалась моя обручка...

— Відпусти мою кінцівку, – безапеляційно вимагала Анфіса, шкварячи мене поглядом прекрасних очей.

— Нєа, – заперечливо похитав головою, – В тебе руки замерзли.

Фіса від гріха подалі сховала вільну долоньку під стіл. Вона активно почала звільняти захоплену мною кінцівку.

— Від-пус-ти, – по складах промовила дівчина, – Я – голодна, – спробувала аргументувати цю вимогу вона, – Моя смерть від голоду буде на твоїй совісті, – так справа дійшла до погроз.