Глава 14. Вибісити до нестями

Віктор

Я розвернувся і просто пішов з місця словесної сутички з Анфісою. Я розумів, що сьогодні ми доконали один одного взаємними образами і безглуздим вирішуванням, хто і кому найбільше не потрібен. Ну не можуть нормальні люди ось так спілкуватися між собою! Я знаю, що у мене непростий, а іноді просто нестерпний характер, що часто доводить до сказу оточуючих. Але ж і Фісочка! Здається, замість крові у ній циркулює найпекучіший перець, який постійно виривається назовні з її язичка.

Я декілька хвилин стояв, намагаючись вгамувати розбурхане серце, що прагнуло вирватися з тіла. В обличчя дув холоднуватий вітер, проте я не звертав на нього уваги. Думки обсідали голову, а буйна фантазія малювала картини побачення Фіси з Денисом. Мені вкрай важливо було дізнатись, що в них із Анфісою відбувається. Анфіса мовбито говорила, що їй давно подобається цей зарозумілий спортсмен, тому вона вирішила, що послання від нього. Ну і що вона знайшла в ньому? Про що вони можуть говорити? Що у них спільного? Гаряча штучка і сором’язливий хлопчик? Красуня і Чудовисько? Цікаво, з якого побачення з нею він тікатиме, гублячи кеди?

От мені й закортіло дізнатися про перебіг першого побачення такої дивної пари. Однак, не можу ж я прийти в «Макдональдс» самостійно, сісти біля моєї руденької красуні і псувати їй вечір? Для цього в мене нахабства вистачить, але... У цьому плані мені щось конкретно не подобається. Я вирішив, що хочу провчити пихату Анфісу, змусити її ревнувати, заздрити тій, котру я виберу для цієї місії... Мене вже дістали щоденні відмови дівчини. Нехай вона зрозуміє, як їй пощастило зустріти мене.

Адже такими темпами я можу пробігати за моєю рудою бестією до кінця університету, а вона в останній день перед отриманням дипломів мені на зло організує весілля з Денисом. Ще мене в свати запросить! Я ж її прекрасно знаю. Вона неперевершена майстриня зробили мені якомога болючіше. Зараз про таке краще не думати... Кого б використати для здійснення мого віроломного плану? Раптом двері найближчого магазину відчинились, і на засніжену вулицю зграйкою барвистих пташок висипали мої однокурсниці. Як кажуть, на ловця і звір біжить.

— Привіт, – відчайдушно помахав я їм на знак привітання.

Підступний план невеличкої помсти блискавичним осяянням з'явився в голові. Тримайся, Фісочко, я тобі таке зараз влаштую... Звісно, я не буду запрошувати все стадо у «Макдональдс», але виберу найбільш закохану в мене дівчину і зроблю їй незабутній вечір. Я ж можу так... У відповідь дівчата мені весело захіхікали. Я наметаним поглядом обдивився виїзний квітник і привабливо посміхнувся. Із виглядом спеціаліста, з яким люди безпомилково вибирають найбільшого оселедця у великій ємкості, швидко обрав щасливицю.

— Еві... Евіано... — з придихом прошепотів, стискаючи холодні від хвилювання долоні брюнетки, яка й не думала пручатись з мого захвату.

— Так, Вікторе... — дихання дівчини пришвидшилось, а щоки ніжно-рожевою поволокою покрив рум'янець.

Шкода, що такі фокуси не працюють на Фісі, а то б ще три роки тому вона була б моєю. Але нічого, проїде і по моїй вулиці весільний лімузин.

— Ти згодна прикрасити своєю присутністю мій вечір? – я з вдаваною ніжністю в очах поглянув на однокурсницю, – Я щойно про тебе подумав, а доля привітно посміхнулася мені. Обіцяю, не буду посягати на твою честь. Вважай це запрошенням на романтичне побачення.

— Звісно, я згодна, – вона остаточно розтанула, ніби морозиво під сонцем.

От і добре, просто прекрасно. Цікаву виставу можна розпочинати! Увесь акторський колектив з нетерпінням чекає початку дійства!

— Дівчатка, віднесіть мої покупки, будь ласка, в гуртожиток. Мене сьогодні можете не чекати до ночі, – не тямлячи себе від радості, підморгнула приятелькам Евіана.

Подружки почали розуміюче хихотіти, хоча деякі із заздрістю зиркали на нас. Знаю, що багатьом із них подобаюся, та мені потрібна тільки моя шалена перчинка з характером.

— Ходімо, Еві, – я підхопив дівчину під ліктик і потягнув у напрямку «Макдональдса».

— Вікусику, ми йдемо... — говорила безперестанку брюнетка, торохтячи мені якісь безглузді слова прямісінько на вухо.

Про що вона розповідала – я не прислухався, та й відверто, не виявляв бажання переривати щасливий словесний потік. Думки крутились навколо Анфіси і я зрозумів, що з моєю рудою бестією набагато цікавіше, ніж з іншими дівчатами. Я вкотре переконувався, що Фіса мені життєво необхідна хоча б для того, щоб не завити з нудьги. Як же подобається мені ця жагуча перчинка! Я полюбляю гострі страви, однак, з такою кількістю найпекучішого перцю, що вміщує в собі Фісочка, навіть мені не вдається впоратись.

Серж через деякий час може одружитись або переїхати на інше місце проживання, і тоді наше спілкування зменшиться до мінімуму. А мені потрібна Анфіса, щоб не давала занудитись та стимулювала на подальший розвиток. Фіса така запальна і вогняна дівчина... З мрійливих думок зіштовхнуло посилення бубніння супутниці, коли ми почали наближатись до мети походу. Нарешті ми зайшли у «Макдональдс», який прийняв нас у теплі обійми. Очі відразу відшукали мету мого походу, у якого відвисла щелепа при вигляді мене з дівчиною. Що, руденька, не чекала від мене такого фінта? Хотіла тихенько помуркотіти з баскетболістом в тихому закуточку? А, зась тобі, перчинко! Яка ж вона гарненька, коли сердиться, так би й ухопив у обійми.

— Ти тут через мене. Признавайся, – украдливо промовила Фіса, спостерігаючи за моєю реакцією на свої слова.

Ця емоційна тирада вирвала мене із недавніх спогадів. У відповідь на промову моєї зіроньки я тільки розсміявся. Це коштувало чималих зусиль, але сміх вийшов природнім. Я сьогодні збираюсь тебе трішки помучити, Фісочко. Ну зовсім трішечки.

— Ти ж не міг забути мене так швидко, – Анфіса почала повільно, але неконтрольовано шаленіти.

— Ніщо не буває довговічним, навіть моє кохання, – трішки кривив я душею, однак продовжував розпалювати її, – Ти розтоптала моє кохання підбором безмежної зневаги та паплюження моїх почуттів.