Глава 9. Не чіпай МОЮ дівчину

Анфіса

Під час сніданку я перебувала в гарному настрої, яким щиро намагалася поділитися з оточуючими. Я ненав’язливо втягувала Дениса в розмову, поривалася розбудити його зацікавленість собою, однак чомусь він не проявляв шаленої активності до моєї скромної персони. Звісно, він перебував у захваті від неочікуваних сусідів, намагався жартувати та цікавився моїми справами. Денис не відносився до категорії чоловіків, що мають здатність крутитися на одній нозі та за секунди наповнювати розімлілі вуха подвійною порцією макаронних виробів.

Я була дещо розчарована такою інертною поведінкою, адже останнім часом почала звикати до бізонячого натиску блондинистого супермачо. Міла одягнула звичну маску професійної свахи, з усіх сил розхвалюючи мої здібності та медовий характер. З її монологу виходило, що Денис поводить себе як справжнісінький телепень, адже не кидається мені в ноги від щастя, яке неочікуваною лавиною звалилось на його голову.  

Приблизно в такому руслі ми наповнювали шлунки живильними калоріями та перекидалися милими репліками. Лише іноді з вуст ошелешеного хлопця встигали вилітати односкладні речення здебільшого питального змісту.

Подякувавши Денису за приємну компанію, ми з Мілою покинули тепло привітної кав'ярні і швидко почимчикували по тріскучому снігу. До початку пари залишалось близько десяти хвилин, тому ми поспіхом допили каву, адже від потрібної аудиторії нас відділяла чималенька відстань.

— Ну, як тобі сніданок із коханим? – хитро посміхнулась Міла, коли ми повертались в навчальний корпус.

— Я навіть не можу до пуття висловити свою думку... — ніяково посміхнулась я, – Знаєш, думала більше не про близькість Дена, а про Віка, який весь час пропалював мене поглядом.

— Тобто ти це зробила в першу чергу щоб подратувати Віка? Чи таки вирішила направити Дениса на істинний шлях?

— Звісно, він милий хлопець, і мені страшенно подобається, однак від сором’язливості не зміг зліпити докупи пари слів.

— Так що ніякого враження не склалося? – розчаровано промовила Міла, – Це ж твій перший довгий діалог з ним.

— Ну, я б не назвала це діалогом в прямому сенсі цього слова. Чесно, було трохи нуднувато, – розвела у розпачі руками, – Думала, що розмова з коханим хлопцем повинна бути цікавішою... — розчаровано прошепотіла я, заливаючись рум’янцем сорому.

— Ти дуже багато хочеш від першої розмови, тим більше в непридатному для цього місці. Як ти встигла помітити, він не відрізняється багатослівністю. Спортсмени нечасто стають великими красномовцями. Він усі сили кидає на біганину за м’ячиком, а на спілкування з гарними дівчатами не вистачає сили та часу.

— Я це прекрасно розумію, та все одно, після розмови залишилося ще більше питань.

— Цікавіше спілкуватись з Віком? – розуміюче запитала подруга, хитро підморгнувши.

— Так, – сором'язливо і ніяково видавила я, – Я думала, що повинно бути навпаки.

— Ти хіба не помічала, що Денис на тебе дивиться романтичним поглядом? – поцікавилась дівчина.

— Невже? – я відчула надзвичайне збудження від приємної новини.

— Помітно було навіть неозброєним оком. Те, що він не зміг описати словами його кохання, красномовно промовляли його очі. Можливо, він просто засоромився і не відкрив свою справжню суть, – запропонувала варіант причини замкненості спортсмена, – Ти занадто вимоглива до нього.

У відповідь я кивнула головою. У нашому тандемі зазвичай говорила Міла, мені залишалось лише згоджуватися з її аргументами та вихваляти її обізнаність в організації та плануванні мого життя. Зі сторони це нагадувало «Повчання дітям» великого князя Володимира Мономаха. Найбільше подруга любила розкладати по поличках переваги чи недоліки того чи іншого знайомства, дивуючись моєму легковажному відношенню до планування майбутнього. Часто її погляд чітко промовляв: «Ну ти й відстала від життя, раз не розумієш очевидних речей».

Ми хвилину мовчали, кожна занурилася у свої думки. Я ледве не пропустила момент, коли Міла знову розгорнула свою книгу повчань:

— Особисто мені, твій вибір об'єкта для обожнювання не зовсім подобається. Хоча це твоя власна справа, а моя, як кращої подруги – не допустити амурних страждань та нахабних спроб образити тебе. Я все-таки краще розбираюся в людях і практичніше сприймаю світ. Звісно, я не нав'язую тобі свою думку, але рекомендую познайомитися із Деном поближче, – порекомендувала Міла, – Він непоганий хлопець, з якого при правильному підході можна виліпити смачний калач за потрібним рецептом. Небалакучий хлопець – як знахідка. Не гудітиме голова від постійного базікання та брехливих обіцянок. Іноді достатньо погладити за шерсткою, сказати підбадьорливі слова, і все – він не задивлятиметься на жодну спідницю і буде вірним зброєносцем, а можливо й лицарем.

— Тобто ти вважаєш, що він просто замкнувся в собі від хвилювання?

— Ти зарекомендувала себе як дівка з характером, тим більше, непростим. Іноді я чула перешіптування дівчат в гуртожитку про твою пекельну вдачу та шалений норов. Та й хлопці не проти перемити твої кісточки, особливо коли надудляться наливки та вихваляються любовними перемогами. Багато хлопців захоплюються тобою, однак їх відлякує твоя навіжена експресія та гострий язик.

— Ти мене так охарактеризувала, ніби я отримую маніакальне задоволення від підсмажування на пательні залицяльників, а потім споживаю їх з перцем чилі вприкуску. Я в міру романтична особа, що прагне нормальних стосунків, не принижуючих моєї свободи думок та суджень. Звісно, побачення повинні продовжитись якомога довше, щоб було хоч щось потім згадати, – з примиренням погодилась я, відчуваючи неприємні поколювання в голові від потоку аргументованого монологу подруги.

***

Віктор

Після того, як Фісочка привселюдно проігнорувала мене та примостилася за столиком Дениса, я не знаходив собі місця. Було помітно, що вона невипадково обрала цей столик, адже відразу начепила коронну посмішку та кокетливим поглядом намагалася привернути увагу самовпевненого баскетболіста. Вона була веселою, втягувала хлопця в розмову та голосно сміялася з його жартів. Він не очікував подібного натиску та перебував на сьомому небі від щастя. Щось стиха бурмотів та невпевнено стискав обома руками чашку. Нікчема! Невже Анфіса проміняла мене на цього бовдура! Я все більше шаленів від люті і бажав пришвидшити зустріч його самовдоволеної фізіономії з одним із стільців.