Глава 8. Як роздратувати (не) коханого

Анфіса

Після вечірки я відчувала моральне спустошення і пролежала в ліжку до півночі, почергово заливаючи гіркими сльозами подушку та надійне плече подруги. Можливо, організм розпочав активно захищатися, витісняючи з голови всі неприємні моменти останніх днів. Несподівано для себе провалилася у лікувальний сон без сновидінь, принаймні, я не пам’ятаю, щоб прокидалася в холодному поту чи кричала крізь сон.

Не знаю, що мене розбудило: сонячні промені, звук будильника чи збуджений голос сусідки, який вітав сонячний ранок. Незважаючи на те, що спала всього декілька годин, відчувала себе цілком нормально. Я добре відпочила, тому щиро раділа початку нового дня, відчуваючи прилив сили та енергії. Схоже, молодий організм не бажав витрачати нервові клітини на страждання за блондинистими нахабами, тому спрямував сили на гарний відпочинок.

— Фісо! Вставай! Чи не прекрасна погода? – швидко торохтіла дівчина над головою, заважаючи провалитись у блаженний сон, – Негайно прокидайся, ми запізнюємося на пари!

До речі, що мені сьогодні примарилось? Коли я згадала, що це був поцілунок із блондинистим нахабою, то відразу зіскочила з ліжка. Такі хворі фантазії мені протипоказані, адже неврівноважені психологині не користуються попитом на ринку праці, окрім спеціальних закладів, і то тільки в ролі пацієнтів.

— Я готова до всього, навіть до десяти екзаменів, – привітала такими шокуючими словами ошелешену Мілу.

Я відчувала себе повністю відновленою, ніби викупалась в цілющому потічку.

— Кому або чому завдячувати твоєму стрімкому підйому? – підняла брови шатенка, – Ти мене дивуєш – то лежиш та ридаєш, а тепер підірвалася та смієшся. Які мухи оселилися у твоїй макітрі?

— Жахіття на ім’я Вік у головній ролі. Як він мене вже дістав. Не дає спокою ні уві сні, ні на яву, – роздратовано відповіла я.

— Оу, усе аж так... — незрозуміло хмикнула дівчина, – Що на цей раз видала твоя розбурхана уява? Він ганявся за тобою з величезним серпом, намагаючись зрізати під корінь прекрасну квітку?

— Ні, бігав з газонокосаркою, щоб повністю знищити газон, де ростуть найгарніші троянди, – я спробувала віджартуватись, солодко потягнувшись.

— Твого пекучого перцю вистачить, що приправити всі страви світу. До речі, чи не блондинчику завдячувати нашій вчорашній втечі? – Міла присіла на ліжко поруч зі мною, – Ми так ретельно готувалися, налаштовувалися на шалений відпочинок, а втекли, навіть не натанцювавшись. Жодного повільного танцю! Це всесвітня катастрофа. Звісно, Кірюша радий цьому факту, та я все одно примушу його полюбити танці. Як він виглядатиме під час першого танцю молодят? Тупцятиме, ніби незграбний гібон та наступатиме на моє шикарне плаття? На моєму весіллі все має бути бездоганно.

— Ти закидала мене таким словесним потоком, що я не встигаю. Коли обміркую один момент, то обов'язково тобі все розповім. А зараз і сама не знаю, як це сприймати, – примирливо сказала я, взявши в руки долоню сусідки. Вона, мабуть, щось зрозуміла, але дозволила оминути тему. От я її просто обожнюю за розуміння.

— Щось ти темниш, подруго. Я ж відчуваю, що ти не все мені розповіла. Нічого, коли твоя совість схаменеться від недовіри до кращої подруги, ти зрозумієш, що вірна Мілочка завжди розрадить та запропонує найкращий вихід із складної ситуації. Схоже, ми дійсно засиділись. Нам потрібно швидко збиратись, – подруга піднялась і розвинула бурну діяльність.

Але, не дивлячись на розгардіяш, який ми вчинили у пошуках створення неповторних образів та припудрюванню носиків, вибрались із гуртожитку заледве через сорок хвилин. Навіть забувши про сніданок, побігли до навчального корпусу, залетівши в потрібну аудиторію якраз після дзвінка. До другої пари ми були настільки голодними, що не могли більше ламати зуби об твердющий, ніби найміцніший залізобетон, граніт науки. Коли шлунок шалено виє про голод, потребуючи пального, мозок не налаштований на осмислення та запам’ятовування інформації. На щастя, для таких стражденних студентів були завжди відчинені двері кав'ярні.

Я ледве встигла переступити через поріг, коли побачила за одним із столиків його. Хлопця, якого кохала вже майже рік. Принаймні, я так вважала, адже він мені дуже подобався. У ньому я знаходила якості, які не терпіла в блондинчику. Денис... Його ім'я звучало так приємно і солодко, що моє серце пронизав щем. Високий привабливий хлопець із сірими очима і густим волоссям кольору гіркого шоколаду. Капітан університетської баскетбольної команди. Чи футбольної? Я не пам’ятаю. Одне слово, він вважався перспективним ловцем м’ячів. Одного разу я бачила його в спортивній майці, котра щільно облягала атлетичну фігуру та шортиках, які підкреслювали стрункі ніжки.

Я боялася поговорити з ним, адже слушної нагоди чомусь не випадало. Він також проявляв холодну байдужість, не сприймаючи мене як гідний об’єкт для близького знайомства. Ну звісно ж! У нього на думці лише виснажливі тренування, немає часу на дівчат. Я від цього іноді страждала, адже як можна не зацікавитися такою красунею Фісочкою? На кого ж іще можна задивлятися годинами?

— Не потрібно стояти на проході. Ми привертаємо зайву увагу, – прошепотіла сусідка, взявши мене під ліктик, – Ти ж не на показі мод, де чекаєш з ідіотською посмішкою захоплених вигуків та спалахів камер.

— Дійсно, – погодилась із логічними доказами, – Ходімо, я просто помираю з голоду.

— Повністю тебе підтримую, – кивнула Міла, – А то зараз налетять голодні студенти, ніби саранча, та зметуть усе з прилавків. А двом гарним дівчаткам не залишиться навіть ковточка кави.

Ми наповнили підноси та стали в черзі до каси. Коли повернулись у пошуках вільного столика, хтось окликнув нас із дальнього кінця залу. Обернувшись на звук, я побачила усміхнене обличчя Сержа і самовдоволену фізіономію Віка. Цей нахабний блондин навіть підморгнув мені, ледве ручкою не помахав. І це таке відношення після вчорашнього? Та він повинен у ногах у мене повзати і вимолювати пробачення! Ненавиджу!