Глава 7. Методи боротьби з холодністю

Віктор

Примостившись на дивані, я заплющив очі та намагався відтворити у пам’яті насичені подіями останні години. Вкотре прокручував в голові фрагменти та прагнув пригадати кожну секунду після повернення. Чомусь події до моєї ганебної втечі мене не цікавили, і я сприймав їх як прикру та несуттєву помилку. Відчинивши двері квартири, я не міг навіть сподіватися на такий розвиток подій. У коридорі я побачив її – найбажанішу дівчину, неземне створіння, з яким мене пов’язувало лише нерозділене кохання.

Мене, ніби магнітом притягувало до неї, а перебуваючи під дією алкоголю, це бажання тільки посилювалось. Не переймаючись про можливі наслідки, я не зміг себе стримати та пригорнув Фісу. Хоча, це тільки я вважав, що ніжно пригорнув кохану до себе. Мені здається, що дівчина порівняла мене з пораненим розлюченим грізлі, що прийшов розірвати конкурента за потолочену малину.

Від несподіванки дівчина не могла поворухнутися, лише боязко намагалася вирватися з чіпких обіймів, мабуть, злякалася мого шаленого натиску. Та я не зважав на її намагання – нарешті вона опинилася в моїх руках, а її солодкі вуста були зовсім близько від мене. В цю мить я лише прагнув доторкнутися до губ, скуштувати на смак такі бажані напіврозкриті бутони. Її губи були гарячими і палкими. Я обіймав Фісу так лагідно, як міг, щоб не злякати, не відвернути цю швидкоплинну іскру насолоди, яка випадково спалахнула між нами.

Я відчував себе злодієм, коли руки Анфіси обіймали мене. Але я все рівно продовжував красти її поцілунок, її саму. Коли повітря закінчилось і ми відсторонились один від одного, дівчина, ніби прокинулася він сну та виглядала такою ж холодною і відстороненою, як і раніше. Хоча на мить мені привиділось, що їй сподобалось не менше, ніж мені, і ми, ковтнувши спраглими губами повітря, продовжимо стрімкий політ у вирій блаженства. Та на жаль, у відповідь отримав лише пекучий ляпас.

Неприступна красуня, яка ненавидить мене всією душею з першої зустрічі три роки тому. Я намагався забути ці чародійські зелені очі в обіймах багатьох дівчат, але всі способи були марними – я лише відчував все більший контраст Фіси на фоні інших і закохувався у неї все більше. «Я кохаю іншого» – ці слова звучали гірким післясмаком, коли рудоволоса бестія поставила величезну крапку в нашій суперечці грюкотом дверей. Можливо, вона це вигукнула спересердя, щоб більше ужалити мене, і насправді у неї нікого немає, лише ненависть до мене керує її вчинками.

Поцілунку для мене поки що вистачить. Можливо, він посіє сум'яття в її серці. Сподіваюсь, витіснить з її світогляду незрозумілого хлопця, який став у мене на шляху. Але якщо цей поцілунок стане єдиним між нами... Я струснув головою, щоб викинути звідти нав'язливі песимістичні думки. Від цього аж трохи полегшало на душі, тому я повернувся на вечірку. Вирішив відсвяткувати цей день сповна і викинути з роздумів і Фісу, і її хлопця, але вони однаково уперто повертались, не даючи спокою.

Увесь вечір я тільки те й робив, що шукав витончену фігурку, окутану водоспадом із рудого волосся. А не знаходячи, доводив себе до відчаю картинками всіх знайомих хлопців в обіймах Анфіси. До кінця вечора я відчував себе вичавленим і знервованим по вінця, ніби складав найважчий екзамен чи пробіг марафонську дистанцію.

— Ну, як тобі вечірка? – за роздумами я не відчув, як до мене підійшов Серж.

Він виглядав якимось стурбованим і не вельми задоволеним, тому просто сів на диван поруч, навіть не чекаючи моєї відповіді. У його погляді я побачив незрозумілу тривогу чи прагнення просто поговорити по душах. Він так турбується за мене, чи вечірка не оправдала його сподівань? Я не встиг помітити момент, коли всі покинули квартиру і ми з другом залишились удвох.

— Нормально... Все ж ніби чудово. Чи ти чимось незадоволений? – я сутужно намагався відтворити у пам’яті перебіг вечірки.

— Не обманюй мене, або, принаймні, себе. Вечірка пройшла мимо тебе. Ти шукав поглядом лише Фісу, – Серж як завжди був правий, – У тебе очі запалали шаленим вогнем, коли я запросив її. Я вважав, що ви зможете нормально поспілкуватися в святковій обстановці. На вечірках люди зазвичай розважаються, під дією алкоголю здатні на божевільні вчинки. Але чомусь у її присутності ти втрачаєш не тільки розум, а й часточку себе. От і сьогодні – без причини покинув нас і зненацька повернуся. Тобто божевільні вчинки стосувалися лише тебе. Це ж було видно навіть зі сторони – для тебе існувала тільки Фіса. Що між вами трапилося після твого повернення?

Серж належав до тієї категорії людей, які здатні розкласти всі речі на поличках, аргументовано доводячи свою позицію. Він завжди бачив те, що я чи інші намагалися приховати від допитливих очей. Друг ніколи не нав’язував своєї думки, лише влучно називав речі своїми іменами та давав правдиву оцінку подіям та словам. Іноді із-за його спокійної, але упевненої прямоти я спалахував від гніву, навіть декілька разів намагався вирішити конфлікт за допомогою сили. Хоча пізніше розумів правильність слів Сержа та просив вибачення. Він ніколи переді мною не плазував, не намагався отримати користь з моїх статків. От за таку прямоту та неупередженість суджень я називав його другом та охоче ділився проблемами, не очікуючи насміхань та засуджень. Мій вибуховий та скажений характер зміг вгамувати лише прямолінійний та розважливий Серж.

— Так, вибач. Це був твій день, – я відчув сором за те, що не був поруч із другом, – Ми ретельно підготувалися та планували гарно відсвяткувати твої іменини. А я повів себе, як справжній телепень. Я винен перед тобою.

— Мій День народження буде ще тільки через тиждень. Це ніби репетиція, вечірка без нагляду. Гріх було не скористатися нагодою. Анфіса пішла вже давно, – відповів на невимовлене питання кращий друг. Він, мабуть, розумів кожне моє бажання, жест, слово. Для Сержа в моєму серці не було жодних таємниць.

— Знову не пощастило завоювати прихильність красуні? – запитав він.

— Ні. Вона наскільки уперта, що й словами не передати. Вона зводить мене з розуму, не дає ні хвилини передиху своїми шаленими витівками, які мене доводять до відчаю... — я говорив не в змозі зупинитись.