Глава 6. Я цього не хотіла – у всьому винен ти

Анфіса

Я була неймовірно задоволена тим фактом, що цей нахаба більше не труїтиме класну вечірку своїм кислим виглядом. Коли він пішов (а я не могла випустити цю подію поза увагою), тріумфально посміхнулася та подумки відсвяткувала ще одну перемогу над самозакоханим нарцисом. Хоча, десь в глибині душі, відчувала певну симпатію до нього. Я не мала нічого проти нього та могла б за певних обставин вважати його другом. У моменти, коли Вік поводив себе, ніби нормальний студент та не випинав свою перевагу над іншими, проявлялися якості добросердності, людяності і готовності прийти на допомогу. Однак, подібна поведінка була радше виключенням із правил.

Здається, Вік перед вечіркою навмисне випив пляшку оцту, щоб людям спаскудити тусовку понурим фейсом. Чи такий вираз обличчя з’явився після нашої розмови та папірця з передбаченнями? Зовні невинна розвага на нього справила неабияке враження. Ну і що я такого там написала? Ми неодноразово влаштовували подібні розваги, втілювали на папері потаємні бажання, чи, навпаки, прозорі натяки негативного змісту, однак до цього були відсутні подібні неадекватні реагування. Зазвичай подібними посланнями намагалися привернути до себе увагу, чи навпаки, за допомогою слів виражали справжнє відношення до певних осіб. Я з подивом спостерігала, як змінювався його вираз обличчя, очі наливалися кров’ю, а розум наповнився незрозумілим гнівом та безсиллям. Де й поділося його самовладання? Він повів себе як останній дурень, показавши слабкість та неспроможність тримати удар. Хіба я винна, що він витягнув із коробки саме таке влучне передбачення? Міг би взагалі стояти осторонь і не втручатися в розвагу.

Насправді він не пішов з кінцями, а чомусь вирішив повернутись. Навіщо? Яку мету переслідував? Обдумав свою поведінку, перебісився та вирішив поводитися, ніби нічого не трапилося? Чи це не підступність у чистому вигляді? Тільки-но ми з Мілою вирішили зробити селфі напам'ять і я пішла за телефоном, з'являється ця нахаба власною персоною. До того ж дуже п'яною персоною. Схоже, він вирішив наповнити організм алкоголем, щоб притупити біль поразки. Чи може випив для хоробрості і планує реванш? Судячи з виразу його обличчя правильним є другий варіант. Як же невчасно мені знадобився телефон! Страх окутав моє тіло. За спиною відчувала твердість стіни. Не втекти. Не закричати. Ніхто не почує і не допоможе.

— Самовпевнений балакун, – з гнівом промовила я, намагаючись прошмигнути в сторону, – Дай мені пройти. Не намагайся мене затримати.

— Ні, не втечеш, – на його вустах розповзлась ненависна посмішка, – Нарешті ми залишилися вдвох і зможемо поговорити.

Він міцно притиснув мене до свого кам'яного, напруженого тіла і навис наді мною непорушною скелею. Я почала сіпатись і вириватись у його сталевих обіймах, але всі спроби виявилися марними. З усієї сили уперлась руками в його груди, намагаючись зберегти дистанцію. Кричати про допомогу не хотілося, щоб не стати об’єктом насмішок та глузувань.

Жоден з моїх варіантів подальшого розвитку подій, що блискавично змінювалися у свідомості, навіть і приблизно не відповідав дійсності. Губи Віка накрили мої вуста в поцілунку професійного серцеїда з багаторічним досвідом. Він цілував ніжно і обережно, ніби найбільшу дорогоцінність в своєму житті. Я спершу ошаліла від подібного нахабства та спробувала перервати це неподобство. Несподівано моє тіло пронизала блискавка, що солодким потоком розливалася до кожної часточки тіла.

Серце скажено закалатало – воно не бажало розривати такий приємний на дотик зв’язок. Мою свідомість шквалом відносило на вершини блаженства і насолоди від його близькості. Він брав мої губи, ніби в солодкий полон з легким присмаком коньяку. Голова крутилась від шквалу емоцій і почуттів, які вирували навколо нас. Як же мені подобаються його поцілунки!

Навіть не помітила, як його руки припинили утримувати мої зап'ястя і почали обережно гладити спину крізь тонкий шовк блузки. Для мене зараз існував тільки він – Вік, мій дорогий Віктор. Несподівано для себе я почала палко відповідати. З гіркого наш поцілунок став шаленим та емоційними. У мене підкошувались ноги, тремтячи від невідомих до цього почуттів. Світ згинув у пітьмі несприйняття, у його блакитних, як небо очах, де яскраво горів вогонь пристрасті та манливого кохання.

Я прагнула розчинитись у його погляді, стати його Всесвітом. Я обвила його шию рукою, а іншою потонула в світлому волоссі мого Віктора. Наші серця шалено калатали, підлаштовуючись одне під одного і наслідуючи єдиний віковічний ритм пристрасті. Мені катастрофічно не вистачало кисню. Вік зводив мене з розуму і змушував серце швидко скорочуватись в судомах любові. Задихаючись, ми відсторонились один від одного, розірвавши навіки наш міцний контакт єднання – поцілунок.

Я шоковано дивилась в його бездонні блакитні очі, не усвідомлюючи до кінця жахливість похибки, яку допустила. Він мені починав подобатися, скоріше, шалено подобатись, але в цьому я не признаюсь нікому, навіть собі. Поцілунок звів мене з розуму. О, ні. До мене занадто повільно доходило відчуття того, що відбулося за останні хвилини. Чи години? Скільки часу тривало заціпеніння та солодкий полон? 

— Відпусти, блондиниста нахабо! – опам’яталася та закричала, – Що ти в біса твориш! Геть від мене загребущі руки!

— Я тебе не тримаю. Це просто обійми, – хмикнув Вік.

— Це злодійський напад на нещасну дівчину! – бушувала, гнівно стріляючи очима.

Я дійсно вийшла з себе, перебуваючи на межі нервового зриву, адже усвідомлювала той факт, що мені сподобався поцілунок цього клятого негідника. Чому мені було надзвичайно приємно від доторків Віка? Як я могла розтанути в обіймах цього ненависного хлопця! Ненавиджу!

— Фісочко, тебе щось турбує? – ще й питає так лагідно-лагідно. Убила б.

— Відчепись! – прошипіла, вириваючись з його обіймів.

Але найважчим виявилось відчепити його загребущі лапи від свого тіла. Я тільки почала усвідомлювати, що знаходжуся у неприпустимій близькості від ненависного тіла. Ніздрі заполонив запах морозяної свіжості впереміш з коньяком. Цей факт привів мене в ще більшу лють. Я замахнулась рукою, щоб дати Віку гучний ляпас, але він перехопив мою долоню. Та нехай би тримав – я б не протестувала. Хоче продемонструвати силу перед тендітною дівчиною? Ну добре, колись же набридне утримувати мою руку.