Глава 4. Печиво з передбаченнями

Анфіса

Відколи ми потоваришували з Мілою, в моїй уяві вона асоціюється з надійною та добросердною подругою, яка завжди готова прийти на допомогу. Вона схожа на відважну медсестру з кінофільмів, яка незважаючи на свист куль, повзком пробирається до пораненого солдата, щоб винести з поля бою та надати медичну допомогу.

От і зараз моя уява малювала різноманітні картини: Кірюша спіткнувся та підвернув ногу, а Міла, перекинувши його через плече, мужньо долає важкий підйом сходами. При цьому нашіптує підбадьорливі слова. Ще й коробку з подарунком тримає в одній руці. Однак цього разу картинка перевернулася і я побачила зовсім інше.

— Кірюшику, я більше не можу йти, – жалібно стогнала моя подруга, ледве не лежачи на худенькому айтішнику, – Іди розважайся, а я полежу в коридорі, відпочину. Залиш мене тут! Лише принеси мені шматочок торту, а якщо кохаєш мене, то і свій віддай.

— Ніколи! Я дотягну тебе, моя любове! – хрипів придавлений юнак, з упертістю носорога продовжуючи тягнути на собі дівчину в напівпритомному стані, – Зараз я принесу водички — тобі полегшає. Чи може, шампанського?

Все це дійство супроводжувалось стогонами і кректанням, які приглушували найемоційніші зойки. Комічності додавав той факт, що юнак якимось відомим тільки йому способом примудрився тримати ще й коробку з подарунком.

— Це твій хлопець? – з презирством повторив питання Вік.

— Це Кірюша, – обернувшись, невинно почала ганяти вітер довгими пухнастими віями. Сама знаю, що гарні й натуральні, от і блондин на них захоплено задивився.

— Це наш спільний хлопець. Ми поки що його не поділили, – ще більш по-янгольському посміхнулась я, – Занадто цінний екземпляр. Майбутній Білл Гейтс.

— І ця нікчема заслуговує більшої поваги, ніж я? – на обличчі співрозмовника з'явився вираз обурення, презирства і недовіри в реальність почутого, – Чи ти знущаєшся наді мною? Не змогла знайти нікого кращого?

Ну, звісно ж, я знущалась над ним, як остання нахаба. Нещодавно у мене почав проявлятися паскудний характер, який приносив моральне задоволення від словесних баталій з Віком. Але хіба потрібно відразу признаватись у цьому? Ні, нехай постраждає. Набрид уже з проявами симпатії. Ніколи не покохаю його!

— Це ти з мене знущаєшся, а мої слова – чисті, ніби прозора джерельна вода, – розтягуючи задоволення, я не припиняла вдавати ображену невинність.

Дійсно, мої слова були чистими, як вода, але з каламутного болота. Я продовжувала демонструвати вдавану стервозність натури. Недарма ж обрала психологію в якості професії. Я вступила на факультет психології не тому, що не змогла подолати конкурсний відбір на більш престижні та популярні професії. Мені завжди подобалося спілкуватися з людьми різних характерів, читати їх думки та наміри за рухами й жестами чи необережно вимовленими словами.

Іноді мене бісить домінантна та власницька роль чоловіка, який приніс стегно мамонта на обід і вимагає беззаперечного поклоніння та шанування, як до головного постачальника сім’ї. Але коли біля печери влаштували концерт голодні вовки, то намагається пропустити даму вперед, корчить із себе джентльмена. А що? Він же самець, владний герой! А раптом на нього нападе зграя вовків? Не може ж він полювати на мамонтів з відгризеною головою?!

Я не хочу, щоб хтось вказував мені, як діяти в тій чи іншій ситуації ні зараз, ні в майбутньому. Щоб хтось вирішував, який носити одяг, чи спробував нарядити мене, ніби новорічну ялинку, та показувати бізнес-партнерам наче безвідмовну іграшку. Я прагну отримати освіту, влаштуватися на роботу, що приноситиме задоволення, та знайти хлопця, з котрим матиму спільні інтереси та захоплення. Я хочу повертатися додому з офісу, обіймати коханого і радіти маленькому букетику бузку, який щойно з’явився в моїх руках.

Я не згоджуюсь з тим, що представниць прекрасної статі з чіткими принципами та життєвими правилами називають безсердечними та підлими стервами. Хоча немає правил без винятку, проте в більшості випадків така цілеспрямованість дівчат направлена на завоювання місця під сонцем, відстоювання прав у чоловічому суспільстві.

Саме тому я обрала тему взаємовідносин та роль жінки в сучасному світі для майбутніх досліджень, а пихатого і самовпевненого Віка намагатимусь використовувати, як піддослідного кролика. Подивимось, хто кого приборкає!

Віктор від шквалу негативних почуттів з розмаху гепнув кулаком у стіну.

— Проходьте в квартиру, так би мовити, милості прошу, – прошипів він, круто розвертаючись на підборах трендового взуття.

В цей момент я і помітила, що весь одяг блондина також може похизуватись вишуканою елегантністю. Для мене, мабуть, старався. А от і ні – даремно чепурився. Мені чомусь хотілося все більше подражнити Віка. Проте йти за ним зараз не бажала. В компанії Кірюшика і Міли безпечніше.

— Що між вами відбулося? – запитала захекана подруга, потроху приходячи до тями, – За його зубним скреготом я майже нічого не почула, – поскаржилась вона.

— Знову хотів, щоб я стала його дівчиною. До цього зводяться майже всі наші розмови. Ти нічого не пропустила, – скромно знизала плечима.

— Може, тобі поступитись принципами? Складеш шлюбний контракт і будеш жити в шоколаді, – запропонувала Міла.

— Ні, я дівчина уперта, тому категорично відмовляюсь, – відрізала будь-які спроби переконати себе.

— Давайте вже зайдемо у квартиру. Я вже втомився тримати цю важку ношу, – поскаржився Кірюша.

— Ти маєш на увазі Мілу? – я не змогла пропустити момент, щоб не підколоти друзів.

Кірюша злякано подивився на мене. Його докірливий погляд звинувачував мене у спробі підлого знущання над його щирими почуттями.

— О'кей, – кивнула головою я, – Час привітати іменинника, а то стовбичимо в коридорі, ніби милостиню чекаємо.

— Ходімо, – Міла підчепила мене під ліктик і потягла до входу в кімнату. Кірюша німим замученим тілоохоронцем пошкутильгав за нами. У квартирі нам у вуха вдарила гучна музика. По стінах спалахами барв метались промені яскравого світла, створюючи клубну атмосферу. Іменинник стояв у центрі кімнати і приймав привітання.