Як Пеппі подорослішала

Після вчорашнього грандіозного вечора жителі шведського містечка ще довго обговорювали це свято і дивилися, хто що отримав. Бувало, якісь старі тітоньки дуже сильно сварилися, вважаючи, що хтось отримав більше коштовностей, а хтось менше. Але Пеппі добре зналася на тому, як треба ділити скарби – цього навчив її батько, тож усі отримали всього порівну. Суперечок було чимало, але через якийсь час усі нарешті заспокоїлися.

Сьогодні, вставши вранці з ліжка, Пеппі потерла свої очі й ліниво попрямувала на кухню. З їжі вона виявила тільки бідненький висохлий шматочок булочки, який залишився з учора.

– Отже, сьогодні я побуду на дієті, – сказала вона собі й вирішила оглянути свій дім. Кухня була неприбрана, ліжко не застелене, а її сад був немов витоптаний слоном, – Ну що сказати, – сказала собі дівчинка, зітхнувши, – Час прибирання.

Зараз їй не завадила б допомога Томмі й Анніки, але сьогодні вони навряд чи до неї навідаються, бо вони зустрічають своїх батька й матір. Їм кортить розповісти батькам про все: про пригоди з піратами, про благодійний вечір їхньої подруги й про коштовності. Тому Пеппі сама підмела розсипане борошно з кухні, помила весь посуд й згодувала все недоїдене печиво своєму коню.

– Не пропадати ж такій смакоті! – говорила вона.

Помила підлогу і перетерла всі поверхні. І ось, коли будинок знову став чистим, як колись, Пеппі взялася за сад. Вона ще довго корячилася на присядках, збираючи все сміття, фантики й конфетті. Попри те, скільки всякої всячини вона знаходила на землі, вона вважала сьогоднішній день найгіршим для директорства, мовляв, нічого потрібного чи дорогоцінного не знаходила.

Пеппі також підстригла зарослу, але вже зовсім витоптану траву. Вона попросила в сусідів дати їй садові ножиці й стала обрізати по травинці весь газон. Незабаром таке заняття їй набридло, і, постригши не більш ніж половину трави, кинула цю справу та пішла до вілли Сетергенів подивитися, що там роблять її друзі.

А тим часом брат із сестрою стояли перед своїми батьками, які сиділи на дивані, тримаючись за свої серця. Пеппі було незрозуміло, чи то їхня мама була в захваті від їхньої розповіді, чи то ось-ось зомліла б.

Така картина довго не змінювалася, тому Пеппі вирішила повернутися до себе. Їй залишилося тільки полагодити хвіртку. Вона взяла її своїми сильними руками і з деякими труднощами вставила на місце в землю. Щоправда, тепер паркан був не таким стійким, і сидіти було вже на ньому не можна, але він стояв, а це головне.

Пеппі стала задоволеною, коли покінчила з усіма справами й тепер стала роздумувати, чим би зайнятися. Вона вирішила зробити собі кави, але її майже не залишилося, після того, як Пеппі пригостила нею все місто. Але трохи їй все ж вдалося заварити, і від нудьги вона пролила її собі на голову, пофарбувавши волосся під брюнетку.

Якщо вже не вийшло поласувати гарячим напоєм, то слід хоча б залізти на дуб й трохи помріяти. Пеппі уявила, що поруч із нею зараз сидять Томмі та Анніка, але ж їх насправді не було. Стало якось сумно. Тоді Пеппі розповіла собі одну історію, щоб трохи підбадьорити себе. Ось послухайте:

– Жила якось собі одна дівчинка. Вона була дуже неслухняною, робила тільки те, що хотіла. У неї були батьки, які щоразу засмучувалися, бачачи, як їхня донька їсть на сніданок, обід і вечерю лише цукерки. Від цього у дівчинки сильно боліли зуби й живіт, але, попри це, вона відмовлялася їсти будь-що інше, крім солодощів. До школи вона не ходила, друзів не мала. З ранку до ночі вона тільки гралася зі своїми іграшками, а їх у неї було досить багато. Свої іграшки дівчинка роздобувала від своїх батьків примхами: варто було тільки закричати що аж вуха закладало! Тоді її батькам не доводилося нічого іншого, як не виконувати її накази.

– Це як же? – раптом нізвідки почувся чийсь голос.

– Ти хто? Чого підслуховуєш? – злякалася Пеппі.

– Я? – перепитав той, – Та так, я просто йшов додому і випадково заслухався, – відповів зніяковілий перехожий хлопчик й попросив Пеппі дозволити йому дослухати її розповідь.

– Гаразд уже, слухай на здоров'я! Тільки врахуй, що всі розповіді чиста правда! – сказала Пеппі й продовжила, – Так от, батьки цієї маленької дівчинки, в якій, як вони думали, живе чорт, уже зовсім зневірилися і вирішили піти по допомогу до одного старця, щоб той їм допоміг. Старець подумавши сказав: «Не давати дівчині ніяких цукерок! Відібрати всі іграшки й заборонити їй гуляти на вулиці! Нехай вчить таблицю множення, і поки не вивчить її всю, від одного до десяти, не дозволяти нічого іншого робити».

– Як так можна? – здивувався хлопчик, і на це отримав доволі зухвалу відповідь.

– А ось так! Дуже просто! Чи ти думаєш, що краще було б, якби дівчинка продовжувала вередувати й псувати собі зуби солодким? – хлопчик покивав головою «ні», – Ну ось. І так довелося цій дівчинці вчити уроки й потроху ставати вихованою. Минули роки, вона виросла й стала справжнісінькою пані, яку всі поважали. У своєму місті вона була найстараннішою з усіх. А свою історію дитинства вона згадувала сміючись, хоча в думках була дуже розчарованою, що не була слухняною, як усі нормальні діти.

На цьому Пеппі замовкла, а хлопчик, дослухавши цю розповідь, побіг у своїх справах. Що сталося тоді з Пеппі? Вона злізла з дерева Й зі спантеличеним виглядом почала ходити у себе по саду. Її вигадана історія знову наштовхнула її на ту думку, яка не давала їй спокою. Та думка була про те, що вона... Вона виростає. Пеппі стала краще поводитися, робити те, на що не наважується жодна доросла людина, і незабаром її день народження, а це означає, що вона стане на один рік старшою.